Книгиювіляри 2017 року

Антуан де СентЕкзюпері

«Маленький принц»

(75 років з дня видання)

(літературні нотатки)

2017

Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.

А. де Сент - Екзюпері

   «Маленький принц» - остання книга А. де Сент – Екзюпері, написана у 1942 році в Нью – Йорку. Сам автор говорив,що написав цю казку для дорослих – вона про людину, її місце у світі й про шанс подолати відчуженість між людьми. Образ маленького принца виник не випадково. В Екзюпері був брат Франсуа, який помер дитиною. Брати дружили між собою. А потім один із них став дорослим і став льотчиком, а інший полетів на невідому далеку планету і назавжди залишився дитиною.

   Свій останній твір французький пілот Антуан де Сент – Екзюпері написав про красу у світі, розбитому війною. Автор вірив у те, що війна закінчиться і настане спокій. Тому змалював маленького хлопчика – Принца, який кожного дня прибирає свою планету.

   Як у кожній казці, в «Маленькому принці», розповідається про дивні й фантастичні події. Маленький мешканець далекої планети після космічних мандрів потрапляє на Землю. І хоча Земля прекрасна, та його владно кличе до себе рідна планета, на якій росте випещена ним, Маленьким принцом, прекрасна троянда.

   Усе своє життя Екзюпері сумував за країною дитинства. Вважав, що в кожній людині живе дитина – щира, добра, відверта, але дорослі забувають, що вони колись були дітьми і надають перевагу грошам, владі, кар’єрі та іншим речам, які нічого не варті порівняно зі справжніми цінностями, що відкриваються ще в дитинстві. У душі Антуана де Сент – Екзюпері змогли гармонійно поєднатися дитина і дорослий, а як це можна зробити шукаємо відповіді у головному творі письменника – філософській казці – притчі «Маленький принц».

   Казка – притча А. де Сент – Екзюпері адресована і дітям, і дорослим. У кожній історії, яку розповідає Екзюпері, закладений особливий погляд на життя.

   Книги французького льотчика і всесвітньовідомого письменника перекладено багатьма мовами. Повість - казку «Маленький принц» Антуана де Сент - Екзюпері перевели на 300 мову – арабське наріччя Хассані. Саме на півдні Марокко, де ця мова є державною, автор черпав своє натхнення. Людині важливо зрозуміти і запам’ятати заповіт Маленького принца: «Очі сліпі. Бачить тільки серце…» і мати сміливість сказати самому собі: «Я відповідаю за все…»

Цитати з життєвим досвідом від А. де Сент - Екзюпери

   У людей вже не вистачає часу, щоб що - небудь дізнаватися. Вони купують речі готовими у магазинах. Але ж немає таких торгівців, що продавали б друзів, і тому люди часто не мають друзів.

   Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не в кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр.
 

Добре мати друга, навіть якщо тобі скоро помирати.

–А де ж люди? - знову заговорив нарешті Маленький принц. – У пустелі все-таки самотньо… – Серед людей теж самотньо, – зауважила змія.

Хоч людське життя дорожче за все на світі, але ми завжди чинимо так, немов у світі існує щось ще цінніше, ніж людське життя ... Але що?

Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий.

 

 

Книгиювіляри 2017 року

Жюль Верн

«Діти капітана Гранта»

(150 років з дня видання)

(літературні нотатки)

2017

Жюль Верн… Його ім'я знайоме нам ще з дитячих років. Автор книги «Діти капітана Гранта», «П'ятнадцятирічний капітан», «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів», «Навколо світу за вісімдесят днів» і ще цілого ряду чудових творів, безсумнівно, людина незвичайна. Він не тільки прогнозував майбутнє технічного прогресу, але й детально працював над тим, щоб його фантазії були науково обгрунтовані і можливі. Не дивно, що всі його літаючі апарати, підводні човни та інші пристосування мають місце в нашому житті.

Жюль Верн з'явився на світ 8 лютого 1828 у французькому Нанті, неподалік від найбільшого порту країни. Напевно, тому він так захопився морем з дитинства, тому спробував влаштуватися на корабель. Батько зняв його на берег в останній момент і буквально зажадав обіцянки, що таке не повториться. І молодий хлопчина стримав своє слово: з тих пір про море він тільки мріяв. А з під його пера почали з’являтися сонати і вірші, п'єси, а згодом і справжні літературні шедеври.

«Діти капітана Гранта» можна назвати кращим  романом французького мрійника. Цей твір хоч і вважається дитячим, має непередбачуваний і дуже захоплюючий сюжет. Книга написана зрозумілою мовою, а наукові міркування та інформація про навколишній світ настільки цікаві, що їх захоплено читають навіть дорослі. Тому можна сміливо стверджувати, що роман є кращим з письменницької спадщини Жюля Верна.

Захоплюють вчинки героїв роману - неувавжного дивака – вченого, «ходячої енциклопедії» Жака Паганеля, шотландського патріота Едварда Гленарвана, загартованих в пошуках юних героїв Роберта та Мері Грант.

Автор створив новий тип пригодницького роману – роман про науку та її безмежні можливості.

Романи Жюля Верна служили справі цивілізації й розвитку. Вчені, винахідники, мандрівники з вдячністю згадують, що юнацьке захоплення Жулем Верном допомогло їм знайти своє покликання, а іноді наштовхувало на відкриття.

Відомий французький письменник Ж.Верн увійшов у світову літературу як перший класик науково – фантастичного роману та майстер роману пригод. Протягом сорока років він створював серію «Незвичайних пригод», що включала в себе шістдесят чотири романи та дві збірки повістей та оповідань, читанням яких захоплюються і наші сучасники.

 

Книгиювіляри 2017 року

Ернест Хемінгуей

«Старий і море»

(65 років з дня видання)

 (літературні нотатки)

2017

Книга про чоловіка, який ніколи не здається…

             Повість – легенда «Старий і море» стала підсумковим твором відомого американського письменника, у якому яскраво виражені усі характерні особливості творчого стилю Ернеста Хемінгуея, одного із найпопулярніших і найулюбленіших письменників ХХ століття. Задум твору виник у автора, коли він почув розповідь про одного рибалку та його великий улов. Автор працював над твором у 1950 – 1951 роках, а вже в 1953 році йому було присуджено Нобелівську премію. Ця книга мала світовий резонанс. Історія – притча про старого Сантьяго перетворилася під пером майстра на шедевр з глибоким філософським змістом про справжнє людське життя. Старий, бідний рибалка Сантьяго тяжко працює весь свій вік, щоб хоч якось прожити. Та його добре серце завжди з любовю і ніжністю відкрите до всіх. Маноліно, який часто допомагав старому, теж ставився до нього з великою повагою і теплом. Хлопчик хотів навчитися у старого бути хорошим рибалкою. Для нього Сантьяго був прикладом мужності, сміливості, майстром своєї справи.  В розмовах вони часто ділилися своїми враженнями про море, про риболовлю, про всі пригоди, які з ними траплялися.

          Старий кубинець любить і море, і риб, він ніколи б не вийшов на полювання, якби це не було його єдиним засобом для існування.  Адже він сприймає себе як одного з істот навколишнього світу: «Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки».

Під час нелегкої боротьби з акулами кубинець промовляє слова, в яких втілена авторська думка: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти». Письменник на прикладі старого рибалки показує, що людина лише тоді залишається людиною, коли навіть під час поразки, вона шанобливо ставиться до своїх суперників. Сантьяго навіть в думках не відчував ненависті до рибини, а навпаки - повагу. Саме гуманністю – однією з найкращих рис старого рибалки – пишається Хемінгуей. Гуманність до всього живого, гуманність до людей – ось що вирізняє Сантьяго з натовпу, викликаючи захоплення красою його душі.

       Автор стверджує, що життя подароване кожному, щоб творити добро , чесно виконувати свої обов’язки, бути мужнім, мати гідність та розум. Саме тому повість - притча «Старий і море» звучить як гімн мужності людини, її волі, силі, розуму.

       Наше життя сповнене пристрастей, випробувань, поразок, і непереможний дух людини повинен протистояти всім негараздам, але діяти за законами гармонії та краси. І та людина може вважати себе щасливою, яка буде усвідомлювати, що життя не минуло марно, що вона боролася чесно, справедливо і її перемога не завдала шкоди гармонійному устрою світу

 

 

 

 

Український філософ

Григорій Савич Сковорода

(1722 - 1794)

(методична закладка до

   295 річчя з дня народження)

2017

     Великі люди – від землі, з народного кореня. Це геніальні особистості, генії. Такі непересічні постаті знаменують собою історію краю й нації.

    Григорій Савич Сковорода – найвидатніша постать у культурному й літературному житті України ХVІІІ століття. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник Григорій Сковорода був всебічно обдарованою людиною – філософом – мислителем, письменником, педагогом, музикантом. Григорій Савич володів кількома мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання, одночасно передаючи їх іншим. Мандруючи Україною і світом він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів та відображав все це у своїх творах.

    Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку в сім’ї малоземельного козака Сави та його дружини Пелагеї. За звичаєм того часу, закінчив початкову чотирирічну дяківську школу і дванадцятирічним хлопцем у 1734 році вступив у Києво – Могилянську академію. Закінчивши другий клас філософії, з 1745 по 1750 рік перебував в Угорщині. По поверненні викладав в Переяславському колегіумі, а восени 1751р. почав навчатися у класі богословія академії. Студенти Могилянки наполегливо вивчали мови, філософію, історію, географію, математику, механіку, архітектуру та ін.

    Григорій Сковорода був першим серед учнів Академії. А ще мав красивий голос – альт. Тому через кілька літ навчання його відправляють в Санкт – Петербург до придворної капели цариці Єлизавети. На два роки Григорій був забраний із філософського класу до царського хору. По поверненні з 1754 по 1759 рік жив у Кавраї на Переяславщині, будучи домашнім вчителем сину місцевого поміщика. Тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень», заклав основи своєї філософської та педагогічної системи.       З 1759 по 1769 рік Г. Сковорода викладав у Харківському колегіумі. Привертав до себе увагу тим, що «мав набожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів». Сковорода казав, що добрий чоловік має виховувати сам себе щохвилини. Якщо ти прийшов у цей світ, щоб виховувати інших, тоді «полюби бідність, цілуй чистоту, дружи з терпінням, вивчай священні мови» - говорив філософ.

    В цей період написав 30 прозових байок, які склали знамениту збірку «Байки харківські».  

Після звільнення з колегіуму наступні 25 років Сковорода був мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи. Скрізь, де він жив, творив, навчав, користувався популярністю і прихильністю серед населення. Саме на цей період припадає розквіт його творчості: закінчує збірку «Сад божественних пісень», пише основні філософські трактати, діалоги і притчі. Сковорода – поет відомий як автор циклу під назвою «Сад божественних пісень», що проріс із зернят Святого Письма. Оці «божественні пісні» він складав понад три десятиліття. Частина поезій «Саду…» була покладена на музику самим Сковородою і вже за життя поета ввійшли до репертуару українських кобзарів та лірників.

   В житті Сковороди було багато доріг і стежок, чимало незабутніх часів: чорнухинське подивування світом, «вічне студенство» в Києво – Могилянській академії, царське співославлення в Санкт – Петербурзі, європейське мандрування, слобожанське самітництво, харківське бунтарство… Мандрував, опираючись на посох із навершенням у вигляді різьбленого крота, із привітним посміхом на вустах, із саквами через плече, в яких вмістилися лише Біблія і флейта.

    Помер Г.Сковорода 9 листопада 1794 року у с.Іванівці (нині Сковородинівка Золочівського району Харківської області). Перед смертю заповідав поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

   Живе у серці кожного українця пам'ять про великого мислителя і поета, провидця і мрійника. У цьому велика шана і загальнонародна любов до видатного філософа. В історію української літератури Г. Сковорода ввійшов як письменник – байкар і поет, перший український лірик. 

 

Кондратюк Юрій Васильович

(1897 – 1942)

Учений, один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів

 

(методична закладка)

2017

           Юрій Васильович Кондратюк (Олександр Гнатович Шаргей) – геніальний інженер, один з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів, теоретик використання вітру у виробництві електроенергії.

          Народився 21 червня 1897 року в Полтаві. У 1916 році з відзнакою закінчив 2 – гу чоловічу гімназію і вступив на механічний факультет Петроградського політехнічного інституту. Та згодом першокурсника О. Шаргея  призвали на військову службу. А далі примусова мобілізація до лав білої армії, утеча, переховування. Ці події спонукали О. Шаргея до зміни прізвища, імені та по батькові. Тож світова історія науки знає цього геніального вченого як Ю.В.Кондратюка.

          Початок його наукових досліджень у галузі міжпланетних подорожей припадає на 1914 -1915 рр. У 1917 р. Ю. Кондратюк закінчує роботу над «Петроградським рукописом», де пропонує спосіб досягнення поверхні великих небесних тіл, описує конструкції ракетного двигуна та міжпланетного корабля. Праці «Тим, хто буде читати, щоб будувати», «Про міжпланетні подорожі», «Завоювання міжпланетних просторів» містили оригінальні ідеї, розрахунки, пропозиції, що дозволило по – новому підійти до вирішення питань ракетодинаміки, ракетобудування, освоєння космосу.

          Розроблена Ю.Кондратюком схема висадки людей на місячну поверхню методом відокремлення посадкового модуля від основного корабля, який залишався на орбіті як штучний супутник, з успіхом було використано через півстоліття для польоту американського «Аполлона - 11».

           Поряд з дослідженням проблем космонавтики вчений у 1919 - 1938 роках займався проектуванням та будівництвом елеваторних комплексів, вітроагрегатів, вітроелектростанцій.   

В 1927 році Ю. Кондратюк бере участь у будівництві та удосконаленні елеваторів. Тоді ж він побудував без креслень та жодного цвяха елеватор «Мастодонт» - зерносховище на 13000 тон зерна. Назву елеватор отримав завдяки своїй формі: зерносховище схоже на доісторичного звіра з хоботом. В довжину «Мастодонт» сягав 60 метрів, а у висоту – семиповерховий будинок. На початку 90 – років, простоявши 60 років елеватор згорів.

       В 2019 році за власні кошти тиражем 2000 екземплярів Юрій Кондратюк видав книгу «Завоювання міжпланетних просторів» в якій було запропоновано використовувати для постачання супутників на навколоземній орбіті ракетно – артилерійські системи, досліджені способи теплового захисту кораблів.

У липні 1941 року Ю.В.Кондратюк пішов добровольцем на фронт. Останні відомості про нього датовані січнем 1942 року.

 

Матеріал підготувала:

провідний методист Н.В.Кононенко

Відповідальна за випуск:

директор ЦРБ Н.І.Денисенко

 

 

Вовк Хведір Кіндратович
(17 березня 1847 – 29 червня 1918)

Етнограф, антрополог, археолог

(методична закладка)

2017 рік

Хведір Кіндратович Вовк (1847—1918) — антрополог, етнограф і археолог — належав до плеяди найвизначніших особистостей України другої половини XIX — початку XX ст. Хведір Вовк своїми дослідженнями розвінчував вигадки російських імперських істориків, котрі лукаво доводили, що Україна — це усього лиш «юг Россії», її «окраіна», й заперечували існування українського народу, його мови, культури. У своїх працях з археології, антропології та етнографії, зокрема вміщених у  книжці «Студії з української етнографії та антропології», вчений переконливо доводить, що українці — окремий, відмінний від сусідніх слов’янських народів, антропологічний тип, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Дослідження Хведора Вовка стають безцінним джерелом пізнання минулого нашого народу.

Завдяки Х.К. Вовку українська археологія та етнографія початку XX століття піднялася на один щабель з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками того часу.

Народився Хведір Вовк 1847 р. в селі Крячківцях Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив із старовинного козацького роду. По закінченні Ніжинської гімназії, вступив до Новоросійського університету в Одесі, затим перейшов до Київського університету ім. св. Володимира на природничий відділ.

Саме на той час припадає активна участь Вовка в діяльності Київської Громади, що відіграла значну роль в українському національно - визвольному русі. Хведір Вовк брав участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.

Частина громадівців у зв'язку з репресіями емігрувала за кордон. Хведір Вовк змушений був залишити Київ нелегально, оскільки йому загрожувало досить суворе покарання за спробу переправити в Україну підпільну друкарню. Так почалася важка й тривала одіссея вченого в Європі. 1879 р.: подорожує по Болгарії, знайомиться з численними етнографічними та археологічними колекціями в музеях Відня, Рима, Неаполя, Флоренції, Берна, Женеви, Цюріха, Парижа.

У 1887 р. Хведір Вовк оселяється в Парижі — тогочасній столиці антропологічної науки. Хведір Кіндратович бере на себе важку місію зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки. Х.Вовк починає у французьких виданнях друкувати досить численні розвідки, в яких знайомить Західну Європу з видатнішими знахідками нашої землі і освітлює їх з точки зору західноєвропейської науки.

У 1903 р. Вовкові вдалося вперше після тривалої перерви побувати в Україні. На запрошення Наукового товариства імені Тараса Шевченка, зокрема його голови Михайла Грушевського, він приїхав улітку до Львова і разом зі своїми послідовниками здійснив кілька експедицій на території Галичиии, Буковини та Закарпаття й виклав їх матеріали в окремій праці.

В січні 1906 р. Х.К.Вовк, після двадцятишестирічної вимушеної еміграції, повертається в  Петербург, де читає лекції з антропології у Вищій школі П. Ф. Лесгафта, Петербурзькому університеті на кафедрі географії та етнографії. Водночас він організував український розділ експозиції Етнографічного розділу Російського музею в Петербурзі.

У 1908 р. Хведір Вовк став членом Українського наукового товариства у Києві. Саме тоді він здійснив сенсаційне відкриття пізньопалеолітичної стоянки біля села Мізин на Чернігівщині, де знайшов шедеври мистецтва кам’яної доби — ідоли та стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин, браслети, оздоблені геометричним орнаментом, жіночі прикраси з бивнів мамонта, намистини з черепашок та ін.

Хведір Вовк працював також у галузі історії літератури, архітектури, мистецтва, публіцистики, написав дослідження про український орнамент, дерев’яні церкви.

В 1917 р. уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх діячів української науки й культури, які свого часу змушені були залишити Батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взяти участь у розбудові національної держави. Серед них був і Хведі