Середа, 22.11.2017, 04:42

Меню сайту

Шевченківська бібліотека

Шевченківська бібліотека

     Тамілу Григорівну Кулик знають і шанують односельці різного віку, бо таки культура в селі тримається на її тендітних плечах. Для малечі вона організує і проведе дитячий ранок чи літературну гру, для молоді – змістовну інформгодину, а для дорослих користувачів – різноманітні заходи по популяризації книги. А взагалі, заходи, що проводить бібліотекар, відвідують сім’ями. Таміла Григорівна згуртувала навколо себе закоханих у книгу людей: зустрічаються, спілкуються, обговорюють, обмінюються власними книгами.

 

                             Книжкова  виставка

«Є жінки – наче зорі небесні»

      Шевченківська сільська бібліотека запросила своїх користувачів на перегляд книжкової виставки «Є жінки – наче зорі небесні». До уваги присутніх матеріали про видатних жінок України: княгиню Ольгу, Роксолану, Марусю Чурай, Катерину Білокур, Марію Заньковецьку, Лесю Українку, Ліну Костенко, Раїсу Кириченко та наших сучасниць – жінок - волонтерів та військових. Представлені документи розкривають значення жінки в житті країни, літературі та мистецтві. Під час бесід біля книжкової виставки користувачі висловлювали своє бачення ролі жінки в історії України, сучасному житті, наводили приклади успішних жінок сьогодення – співачки Руслана та Джамала, спортсменка Яна Клочкова та інші.

 

 

День безпечного Інтернету

    Щоб запобігти негативним явищам та небезпекам, які очікують користувачів в Інтернеті, необхідно навчитися правильній поведінці користування сучасними Інтернет - технологіями.

    Бібліотекарем Шевченківської СБ Кулик Т.Г. розроблений і розповсюджений буклет «День безпечного Інтернету». Його зміст розкрито в індивідуальних та групових бесідах із школярами Шевченківської ЗОШ. Бібліотекар ще раз звернула увагу дітей на небезпеки Інтернет – знайомств, підліткової гри в смерть «Синій кит» або «Тихий дім», Інтернет – залежності.

Користувачі отримали 16 буклетів з корисною інформацією.

 

Міжнародний день рідної мови

      До Міжнародного дня рідної мови для учнів Шевченківської ЗОШ І – ІІІ ступенів сільською бібліотекою проведене свято «Рідна мова - ти перлина, ти для нас одна - єдина!». До його програми ввійшли конкурс загадок, гра «Говорімо українською правильно», звучали українські пісні та вислови відомих людей про красу та милозвучність мови.

    Родзинкою свята стало виконання школярами Гімну українських дітей «Україна – це ти» та флешмоб – танок під пісню О.Вінника «Перлина Україна».

 

Славна донька українського народу

    Напередодні річниці з дня народження славної доньки українського народу – Лесі Українки сільським бібліотекарем проведено цікавий захід. Учасниками його стали наймолодші жителі села – вихованці місцевого дитячого садочка. Малеча слухала дитячі вірші поетеси та зображала їх у малюнках: до ягідок – черешеньок домальовували листочки і розфарбовували їх, зображали сонечко, яке «…вийшло, засвітило і хатинку звеселило». З допомогою бібліотекаря та вихователя діти виготовили маленькі книжечки з портретом Лесі Українки. Музичним супроводом заходу стала музика Петра Чайковського, лагідна і щира, як вірші поетеси.

 

«Живе лиш той, хто  не  живе для  себе»

      Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче – життя, присвячена патріотична година  «Живе лиш той, хто  не  живе для  себе», підготовлена спільними зусиллями сільського бібліотекаря Кулик Т.Г., соціального педагога Шапаренко А.В. та директора сільського будинку культури  Підгори О.І.

     Мешканці    сільської громади зібралися в приміщенні Шевченківської філії районного територіального центру, щоб  розділити  один з одним  велику скорботу за загиблими, а також  зміцнити свою віру  у непереможну силу українського народу,  його єдність  і   славу.     На заході були присутні  сільський голова Ніна Підгора  та голова асоціації фермерських господарств району  Іван Васильович Писаренко.   

Ніна Михайлівна у своєму виступі висловила велику вдячність рідним тих земляків, які захищають цілісність та суверенітет України на Сході, побажала присутнім миру, добра і злагоди. Помічник народного депутата Олега Кулініча Іван Писаренко подарував сценічні костюми  для ансамблю «Надвечір'я».

    Ведучі  Надія Половко  та Алла Шапаренко   запросили  гостей заходу  в історичний екскурс: від козаків - запорожців  до студентів – героїв Крут, від  воїнів - визволителів у другій світовій – до сучасного Майдану, від подій на Інститутській – до сьогодення.

     Хто він – воїн - захисник? Де бере він силу, щоб говорити правду, щоб відстоювати  найдорожче для кожного з нас? Хто для нього  є взірцем  стійкості   і свободи? Нам є з  кого брати приклад. На екрані – фото великого поета - дисидента Василя Симоненка, нашого земляка. Доля відміряла йому лиш 28 років, і подарувала вічність. Його твори і досі актуальні, пронизані закликами до боротьби.  На його поезії виростає нове покоління, а пісні на слова Симоненка переспівують чи не на кожному патріотичному заході.

         Пісню «Лебеді материнства»  виконало тріо  у складі М  Кожемяк,

Т. Гришної  та Т. Кулик. 

Сільський бібліотекар Таміла Кулик презентувала присутнім книгу нашої землячки Тетяни Домашенко «Небесна сотня воїнів Майдану». Палка поезія авторки стала основою для сценарію заходу.

     Поміж односельцями  присутній  молодий чоловік, який уже повною мірою скуштував важкого солдатського хліба. Сергій Половко захищає Україну. Нелегко говорити про війну, але молодий хлопець знаходить щирі слова про своїх вірних друзів, про підтримку   односельців  і волонтерів.

Добрим словом і піснею «Мам» згадали  і Кузьму Скрябіна (Андрія Кузьменка) – талановитого  співака , чиє серце перестало битися нещодавно, але його добрі, патріотичні вчинки на благо України  дають і нам  віру в краще життя.

 Самодіяльний пісенний ансамбль «Надвечіря »  виконував патріотичні  та козацькі пісні, які стали чудовим  обрамленням зустрічі.

 

«Уклін тобі, Кобзарю»

Нещодавно у Шевченковому відбувся захід, присвячений підготовці до славної дати – 200 - річчя Т.Г.Шевченка. Літературна година «Уклін тобі, Кобзарю» проведена для відвідувачів філії територіального центру соціального обслуговування населення бібліотекарем сільської бібліотеки Тамілою Кулик та соціальним педагогом Аллою Шапаренко. Учасники заходу напам’ять читали Шевченкову поезію, слухали записи пісень на слова Кобзаря – «Тополя», «Реве та стогне Дніпр широкий» та ін. у виконанні Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Оксани Петрусенко.

Для перегляду присутнім запропоновані папки - досьє «Шевченко - художник», яка містить підбірку репродукцій картин і малюнків, та «Подорожуємо Тарасовими стежками», де зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях письменника, пам’ятні місця його перебування на Полтавщині. Місцева майстриня Іванченко Євдокія Сидорівна провела майстер - клас із вишивання. Вона розповіла, що вишиває вже п’ятий портрет Кобзаря. Це її роботи прикрашають сільський будинок культури, бібліотеку, місцеву школу.

Годину голосного читання «Вогненне слово Кобзаря» провели і в стаціонарному відділенні Будинку ветерана.

В ювілейний рік користувачі сільської бібліотеки отримали нові формуляри, де зазначено, що вони є користувачами саме Шевченківської сільської бібліотеки.

У рамках підготовки до святкування 200 - річчя Т.Г.Шевченка у Шевченківській ЗОШ І - ІІІ ступенів оформляється музей - світлиця. Усі жителі громади приймають посильну участь у її організації – діляться старовинними  речами українського вжитку, виданнями Кобзаря різних років та ін.

Вчитель української мови та літератури укладає книгу, що має попередню назву «Земля , яку сходив Тарас малими, босими ногами», де описує історію нашого краю,  зв'язок із сьогоденням. Один із розділів книги присвячений Іванченко Є.С., яка вишиває портрети Кобзаря. Матеріал для нього підготувала  бібліотекар Шевченківської сільської бібліотеки, донька майстрині Кулик Таміла Григорівна.

У дитячому садочку створені невеликі куточки книг, присвячені творчості Тараса Шевченка.

 

 

         

 

Іванченко Євдокія Сидорівна

Іванченко Євдокія Сидорівна народилася 1 січня 1947 року в селі Миколаївка Решетилівського району.

Її біографія схожа на тисячі інших – важке, голодне, післявоєнне дитинство, школа, різні сільськогосподарські роботи – ніколи і вгору глянути. Та в кожної людини є якась розрада у житті і улюблена справа, що дає сили і наснагу на завтрашній день. Хтось кохається у квітах, хтось вирощує сади, інші співом радують землю, а Євдокії Сидорівні доля подарувала справжній талант – любов до рукоділля, особливо до вишивки. Молодою Євдокія теж вишивала та часу було обмаль – щоденна важка сільська праця, догляд за дітьми, чимале господарство. А вже коли вийшла на заслужений відпочинок всю себе присвятила вишивці. Скільки рушників вимережила невтомна голка, один кращий іншого!

Буяє квітковий розмай на вишивках, а за кожним хрестиком спомини про життя - буття, мрії та сподівання на краще для своїх дітей та онуків.

Роботи Євдокії Сидорівни кожного року чарують відвідувачів обласного свята народної творчості «Решетилівська весна». І не тільки рушники, а й образи святих, портрети та картини з життя вишиває жінка. Це її руки створили величний портрет Тараса Шевченка, який прямо із свята «поїхав» до Києва.

Після того було вишито ще декілька портретів великого Кобзаря – для сільської бібліотеки, будинку культури, Шевченківської школи. А до 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича майстриня виготовила ювілейний портрет.

Євдокія Сидорівна радіє з того, що у круговерті життя люди все частіше повертаються до першоджерел – української пісні, слова, вишивки. Радіє тому, що в цьому відродженні є і її внесок: «Шитиму, поки руки зможуть тримати голку та бачитимуть очі. Хочу залишити після себе безцінні обереги для кожного члена родини. Вірю – велика сила в цих вишивках, велика цілюща сила для наших грішних душ».

 

 

 

 

 «Від хати до хати. Від серця до серця» 

Разом з усією Україною святкуючи новорічні та різдвяні свята ,працівниками Шевченківського філіалу Решетилівського районного територіального центру  соціального обслуговування (соціальний педагог Шапаренко А.В.) та місцевої бібліотеки (зав. – Кулик Т.Г.) був проведений подвірній обхід людей похилого віку. Старенькі сіл Шамраївка, Шевченкове, Дружба та Фрунзівка  радо вітали  пісенний ансамбль «Надвечір’я »  , Діда Мороза (Підгора О.І.) та Снігурочку (Гришина Т.Д.), які своїми щирими привітаннями і дзвінкою піснею віншували людям  щастя, здоров’я ,доброї долі. Не стримуючи сліз, пенсіонери дякували за увагу і підтримку, адже,   в основному, це люди старенькі, немічні, які ніде не бувають.

 

Та й хто залишиться байдужим, коли чує чудові голоси Климчук Тамари Григорівни, Ковінських Надії Миколаївни та Володимира Федоровича, Івашини Івана Івановича, Обревка Василя Івановича,  Рибки Любові Василівни. А  допомагали  вітати молоді місцеві активісти – Власенко Н.В., Половко Н.А., Кулик А.Л., Лизь В.А .(учитель Шевченківської ЗОШ, музичний супровід).

Акцією «Від хати до хати. Від серця до серця»  Шевченківська громада відроджує українські славні традиції , зберігає багатий фольклорний здобуток нашого народу.

 У Шевченківській сільській бібліотеці створено літературну світлицю. Цього  разу гостем   стала Катерина Михайлівна Тимошенко – знана місцева поетеса, вірші якої друкувалися в районній та обласних газетах.

       Катерина Тимошенко – проста сільська жінка, наділена багатим внутрішнім світом і справжньою людською красою. Вірші її зачіпають за живе, дарують поетичну насолоду, викликають  почуття чогось забутого і далекого.

       Спілкування із поетесою було цікавим та плідним. Деякі користувачі бібліотеки переписували собі вірші, які найбільше сподобалися.

 

 

ІІ тур обласного конкурсу творчих робіт «Дитинство – це гомін усюди» пройшов в Решетилівській районній бібліотеці для дітей. Переможцем конкурсу в номінації на кращий літературний твір «Країна дитячих мрій» стала Джерипа Марія, учениця 10 класу Шевченківської ЗОШ І – ІІІ ст., читачка сільської бібліотеки.  Пропонуємо ознайомитися з її літературною казкою «Не завдай нікому болю». 

 

Жили собі Хлопчик та Дівчинка , які хотіли зробити цей світ кращим . Може, комусь їхнє прагнення здасться смішним і нереальним – ну що ви можете, малеча? А, проте, чому б і ні?

Дівчинка була дуже гарною. Ні , її личко не було схоже на обличчя ляльки Барбі – неживе і нещире. Її фото ніколи , мабуть, не з’явиться на обкладинках глянцевих журналів, та все ж  усі, хто був знайомий з нею, в один голос заявляли, що то – найкрасивіша дівчинка.

Хлопчик був … звичайним хлопчаком, із задерикуватими веснянками , трішки кирпатим носиком і веселим блиском  оченят.

Ніхто не знав, де вони жили. У кого б ви не запитали, до кого б не звернулися, кожен сказав би : «Я знаю їх. Вони з нашого двору».Їх бачили завжди разом, вважали їх нерозлучними . Деякі люди не мислили собі й дня без зустрічі з ними; деякі зустрічалися час від часу; були й такі, що буркотіли : «Мені байдуже».

І мали Хлопчик і Дівчинка один Дар на двох. Один, зате дуже великий : своїм поглядом, дотиком, піснею  діти могли спілкуватися з усім, що їх оточує, чути голоси, яких ніхто не чує і зробити так, щоб ті звуки почули ті , кому це потрібно. Як найбільше в світі багатство берегли діти цей Дар, бо мали найшляхетнішу мрію – зробити цей світ кращим .

Біля дитячого майданчика шум і гамір – звичайний весняний день. Школярі, дошкільнята, бабусі на лавках . Хлопчик і Дівчинка  також бавляться із друзями . Раптом  з-під куща калини чути голосне, жалісне нявчання . Діти перезирнулися між собою і кинулися туди.

-Що ви робите? – гукнув Хлопчик обурено. Було чого обуритися – Петрик і Славко упіймали мале кошеня і знущаються з нього: тягають за хвоста, смикають за  вуса. В очах котика криється страх . Він підняв своє біленьке личко , притиснув вушка і злякано нявчав.

 - Та воно ж негарне! Дивіться, який у нього потворний хвіст! – гукнув Петько.

- А можна мені його погладити ? – спитала Дівчинка і простягла руку до кошеняти. Кошеня довірливо, як дитина, пригорнулося до неї худеньким тільцем, дрижало і  ніби благало про допомогу.

- Не бійся, котику…Петрику, Славику, підійдіть сюди. – Дівчинка простягнула руку і подала її Петрикові. А Хлопчик узяв за руку Славика. – Ми просто хочемо вам щось показати. Дівчинка однією рукою гладила кошенятко , а іншою тримала Петрика. Петрик, мабуть чогось злякавшись, схопив за руку Славка. Десь із глибини душі – годі розібрати звідки -  хлопці почули слова : «Не завдай нікому болю» . Ніби якась невідома сила увійшла в тіло  шибеників. Чогось у душі стало так млосно, на очі набігли сльози – де й взялися? – і раптом, поглянувши на маленьке кошеня, хлопчаки помітили, що воно – найкраще в світі. Та в нього ж он які гарні очі медового кольору! А ота латочка за вухом і смішна крапочка на мокрому рожевому носикові! Та й мале воно , мабуть, заблукало, треба маму-кицьку шукати.

- Я зватиму його Мурчиком! -  промовив Петько.

-А я принесу йому молочка! -  підтримав його Славко.

- Ходімо в підвал, мабуть його мама там, віднесемо його туди! – і хлопці мерщій подалися у бік будинку. Хлопчик і Дівчинка задоволено перезирнулися.

*********

А на невеличкій галявинці , у парку біля будинку лунає голосок місцевої красуні Оксани.  Оксанка – дівчинка видна. Ви тільки подивіться, скільки у неї прикрас -  і намисто, і сережки, і браслети різні.  Та все мало Оксані:

« От якби  мені вінок із квітів – була б найкраща в світі дівка!» І – мерщій на галявину. Без вітру тремтять зелененькі тільця тендітних квітів, злякано хитаються голівки.

Аж тут поруч із Оксаною постали двоє – Хлопчик і Дівчинка.

Які гарні квіти! – промовила Дівчинка і доторкнулася до букета Оксанки. Квіти в букеті озвалися болем і безпорадністю. І тут сталося диво – Оксана відчула той самий біль, що й зірвані квіти! Вона відчула страх, що відчували вони! Оксана притулила до обличчя букет  і довго тримала його, вдихаючи аромат квітів, прислухаючись до шепоту трави, листя : «Не завдай нікому болю» .Коли дитина підняла обличчя від букета, на щоках її бриніла росиця із квіток, а , може, то були сльози ?

********

Що це за будинок? Із віконець виглядають щасливі і радісні обличчя жінок, а у дворі із квітами тупцюються новоспечені татусі . Інколи жінки підносять до віконця загорнуте як капустинка у пелюшки маля . До цього будинку щодня прилітають лелеки. Тут панує аура щастя, злагоди і любові.

«Та тільки не для мене…»  - думає  молода жінка, яка прийшла у цей будинок сьогодні. Вона вже вирішила, що лелека до неї не  прилетить. «Важке життя…Безгрошів’я …Я не зможу…» - ці важкі думки обсіли її і не дають спокою останнім часом . Змучена сумнівами і тривогами , вона присіла на лаву біля приймальні, прикрила втомлено очі . Вона не помітила, як біля неї пройшли   Хлопчик і Дівчинка . Хлопчик  ніжно погладив її по волоссю, а Дівчинка легесенько доторкнулася до живота жінки. «Не завдай нікому болю»… Легесенький сон ніжною хвилькою огорнув майбутню маму – так, так, вона буде мамою, бо у цьому сні побачила і почула, як вона  гойдає своє маля і співає йому колискової пісні:

Моє миле дитятко,

Зійшла в небі зоря,

Спи, маленьке хлоп’ятко,

Спи, моє янголя

Твої очі – сині далі

І голівочка  ясна

Хай не відають печалі

Вверх