Трагедія. Подвиг. Застереження…

(З досвіду роботи бібліотек Решетилівського району по відзначенню 30 – річниці Чорнобильської трагедії)

 

 

Атомом розтерзана весна

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде…

Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає…

Олена Матушек

         Минуло 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС, виросло нове покоління. Але Чорнобильська катастрофа торкнулася доль мільйонів людей, багатьох з них, на жаль, уже немає серед нас. Наші земляки також ризикували своїм життям і здоров’ям заради нашого майбутнього, тож в переддень трагічної дати, 25 квітня, в читальному залі районної бібліотеки зібралися ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, вдови учасників, переселенці із зони Чорнобиля. День пам’яті «Чорнобиль вічно берегтиме хрест своєї чорної біди!», підготували та провели для них працівники бібліотеки та територіального центру.

          Скорботні слова пам’яті, сумна статистика, яку представили ведучі заходу бібліотекар Ольга Зінченко та соціальний педагог Любов Біленька, доповнені документальними кадрами фільму, стали переконливими аргументами того, що наслідки діяльності людини можуть призвести до непоправних наслідків та людських жертв.  Присутні запалили свічу пам’яті та вшанували хвилиною мовчання пам’ять померлих людей, які віддали своє життя під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

         Зі своїми спогадами виступили ліквідатори, вдови померлих ліквідаторів, переселенці з зони Чорнобиля.

         Цікавою була розповідь пенсіонера, в минулому інженера - електронника, Хроменкова А.І., який прокоментував перші унікальні документальні кадри відео зйомки технічного стану реактора і всієї Чорнобильської АЕС.

         Присутні на заході начальник управління праці та соціального захисту населення Решетилівської РДА Пономаренко Г.І. та заступник директора територіального центру Сутула Ж.О. розповіли про надання пільг чорнобильцям, соціальні гарантії, які стосуються цієї категорії громадян.

         Музичним дарунком для гостей та учасників заходу став виступ  вихованців Решетилівської дитячої школи мистецтв, викладача Писарєвої В.В.

         Юні «зірочки» Зозуля Марічка, Попок Ліза, Рязанцев Назар, Стойка Яна, Стешенко Юля, Крамар Валерія співали пісні про батьків, козацьку славу та про наш рідний край.

         До заходу була підготовлена виставка - пам’ять «Незабутні дні Чорнобиля», на якій була представлена документальна та художня література про цю трагічну подію, бібліографічний огляд літератури «Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі» та список документів «Нехай Чорнобиля біда остання буде на планеті» (додатки 1, 2)

 

Вшанування  хвилиною мовчання загиблих від Чорнобильської аварії

 

День пам’яті «Чорнобиль вічно берегтиме хрест своєї чорної біди!» в ЦРБ

Бібліотекар Новомихайлівської сільської бібліотеки Хорольська А.Г. спільно із педагогом – організатором місцевої школи Кузьменко А.О. підготували та провели годину пам’яті  «Над чорним ангелом скорботи не згасне й духу смолоскип». Увазі користувачів представлена книжкова виставка «Чорнобиль – біль і скорбота України», яка ознайомила з літературою про пожежників - «шеренгу №1»,  які першими стали на боротьбу з «мирним атомом», наслідки страшної катастрофи. Присутні переглянули відеоматеріали та презентацію «Над чорним ангелом скорботи не згасне духу смолоскип». Закінчився захід хвилиною мовчання за загиблими від глобальної техногенної катастрофи.

 

Година пам’яті  «Над чорним ангелом скорботи не згасне й духу смолоскип» в Новомихайлівській ЗОШ І –ІІ ст.

 

Огляд книжкової виставки «Біль і скорбота України»

До 30 – річчя Чорнобильської трагедії в Малобакайській СБ проведено відео екскурс «Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі» для учнів 5 - 11 класів. Діти отримали інформацію про Чорнобильську АЕС, катастрофу, яка на ній сталася та про подвиг пожежників, наслідки трагедії для населення України та інших країн. Присутнім розповіли про земляків – ліквідаторів Долю В.В. і Лободу І.І. та надіслали їм вітання. Користувачі ознайомилися з книжковою виставкою «Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…», яка спрямована на виховання екологічної культури, не споживацького відношення людини до природи, саможертовності та людяності, співчуття до чужої біди.

 

Завідуюча Малобакайською СБ Косенко О.О. знайомить з книжковою виставкою «Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…»

26 квітня бібліотекар Першолиманської СБ Костогриз Т.Ж. із класним керівником та учнями четвертого класу провели урок застереження «Дзвони Чорнобиля». Ведучі заходу розповіли присутнім  подробиці аварії на ЧАЕС, наслідки цього екологічного лиха, самовідданий подвиг пожежників та ліквідаторів аварії. Відео презентація «Чорнобиль. З0 років потому…» ознайомила присутніх з сьогоденням ЧАЕС, життям місцевого населення, яке аварія розділила на періоди до і після катастрофи. В бібліотеці експонується книжкова виставка – попередження «Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка». 

Вечір пам’яті «Чорнобильський дзвін - печаль і журба, за ким же він б’є? За тим, кого вже нема… » підготувала для дорослих користувачів бібліотекар Шевченківської СБ Кулик Т.Г. Присутні змогли переглянути літературу з тематичної полиці «Дзвони Чорнобиля нагадують» та ознайомитися з відеоматеріалами «Правда про Чорнобиль». На заході вшанували пам'ять земляка – ліквідатора Рибчановського В.І.

Для користувачів – дітей у Федіївській СБ проведено годину – спогад «На Чорнобиль журавлі летіли»,  для дорослих – годину скорботи «Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, як тяжко, як тужно моєму народу болить», бесіду «Біль Чорнобиля з роками не зникає».  Користувачам було цікаво ознайомитися з матеріалами художньо – документальної виставки «Чорнобиль не має минулого» та виставкою малюнків «Чорнобиль очима дітей».

 

Година – спогад «На Чорнобиль журавлі летіли» у Федіївській СБ

В Глибокобалківській СБ проведено урок мужності  «Дзвони Чорнобиля не змовкають» для учнів  2 класу. Діти  послухали розповідь бібліотекаря Долі Людмили Миколаївни та свого класного керівника Лисяк Людмили Анатоліївни про чорнобильську трагедію, розповіли вірші, зачитали деякі факти про тодішні події.  В цьому класі навчається онучка   одного з ліквідаторів аварії на ЧАЕС, земляка Нетребка Олександра Сергійовича. Учасники заходу відвідали його,  щиро   подякували, подарували вірші та квіти.

Разом з активними користувачами бібліотеки, ученицями 6 класу Сорокою Катериною та Долею Аліною відвідали родину ліквідатора Долі Віктора Васильовича, вдову ліквідатора аварії на ЧАЕС Убийвовка Григорія Васильовича -  Валентину Федорівну.

   Що ми знаємо про Чорнобиль? Що знаємо про тих, хто рятував нас у ті трагічні дні 1986 року?  На ці питання бібліотекар спробувала відповісти, готуючи для учнів Глибокобалківської ЗОШ I - II ст. годину - реквієм «Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам`ять».

 

Урок мужності  «Дзвони Чорнобиля не змовкають» для учнів  2 класу в Глибокобалківській СБ

Для користувачів різної вікової категорії в Сухорабівській СБ проведено годину екосвідомості «Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі» та організовано книжкову виставку «Чорнобиль. Біль і пам'ять вічні» за такими розділами

  1. 26 квітня 1986 року – чорний день в історії України
  2. Безумство хоробрих – вогонь на вогонь
  3. Чорнобиль – попередження, набат, його уроків людство не забуде

До відзначення 30 - річчя Чорнобильської трагедії Жовтневою сільською бібліотекою спільно із сільським будинком культури, будинком соціального піклування проведений вечір пам’яті «Чорнобиль наш біль, наш сум, наш час», на якому почесними гостями були ліквідатори аварії на ЧАЕС.  

В бібліотеці оформлено книжкову виставку «Чорнобиль не має минулого часу», а в Інтернет – центрі можна переглянути віртуальну книжкову виставку «Чорнобиль – наша печаль і скорбота». Завідуюча сільською бібліотекою Ткаченко Т.О. ознайомила користувачів з оглядом літератури, в якій відображена Чорнобильська трагедія.

 

Підготовка вечора пам’яті «Чорнобиль наш біль, наш сум, наш час»

 

Книжкова виставка «Чорнобиль не має минулого часу» в Жовтневій СБ

Колотіївська СБ зібрала своїх користувачів на вечір – реквієм «Минулого часу Чорнобиль не має, гірчить на вустах, болем серце стискає». На захід була запрошена Іващенко Галина Іванівна, яка з чоловіком  працювала на четвертому реакторі до аварії. Присутні переглянули цікаві фото та відео матеріали про Чорнобильську АЄС до і після аварії, ознайомилися з книжковою виставкою «Чорнобиль – гірка зірка Полин».  Спогадами про молодіжне місто Прип’ять до аварії поділилася сільський бібліотекар Пальонка Н.І., яка відвідувала там своїх рідних. У виступах учасників звучали заклики до бережного, продуманого, відповідального відношення до природи, адже від цього залежить здоров’я нашої нації.

В Друголиманській СБ проведено урок – реквієм «Чорне крило Чорнобиля», година пам’яті «Чорнобиль – рана незагойна» (Кукобівська), урок мужності «Пам'ятаємо тих, хто врятував світ від радіації» (Михнівська), вечір пам’яті «Поріс чорнобилем Чорнобиль, бідою чорною поріс» (Лобачівська), урок історії «Чорнобиль  в минулому і  його сьогодення» (Шамраївська).

Додаток 1

Бібліографічний огляд літератури

«Чорнобиль в серці України, а тінь його по всій землі»

/до 30-ї річниці Чорнобильської трагедії /

Ми – атомні заложники прогресу,

Вже в нас нема ні лісу, ні небес...

Так і живем: од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо – АЕС.

    Ліна Костенко, «Летючі катрени».

26 квітня 1986 року в Україні на 4-му блоці Чорнобильськоі АЕС сталася досі найтяжча катастрофа в атомній промисловості. Експеримент вийшов з-під контролю, вибух зруйнував корпус реактора, почали плавитись паливні стрижні, радіація вийшла назовні. Тільки приблизно можна оцінити, скільки радіоактивних матеріалів викинуто в атмосферу. Йдеться принаймні про сім тонн. Отож у царині комерційного використання атомної енергіі вперше сталася МПА- максимальна проектна аварія.

Тим часом, як тривога, піднята підрозділом радіаційного захисту шведської електростанціі "Форсмарк", через два дні сполошила всі північно- і центральноєвропейські держави, в Україні та в сусідніх радянських республіках спробували применшити розмір катастрофи, щоб уникнути будь-якого неспокою в суспільстві. Переселяти з забруднених територій почали пізно й неохоче, а чимало людей, що жили на далеких околицях небезпечного реактора, через непроінформованість опинилися безпорадні перед убивчою радіацією. Це твердження слушне й щодо тих 230000 осіб, так званих ліквідаторів, які впродовж наступних тижнів споруджували над реактором коробку з бетону і сталі в кілька метрів завтовшки - так званий саркофаг.

Дві третини всіх викинених радіонуклідів випало на білоруську територію. Уражено кожного п'ятого жителя з загальної кількості населення, що становить близько 10 млн. чоловік, 500000 уражених - діти. Понад третину білоруської території забруднено радіацією (для порівняння: забруднено 4,8% української і 0,5% російської територій). Через вісім років після катастрофи, радіаційне забруднення зменшилось на 18 відсотків, проте розчинність радіонуклідів збільшилась, вони проникли в рослини, зокрема гриби та ягоди, і отруїли їх. Вони ще й досі містять багато радіоактивних елементів.

Відколи Чорнобильська трагедія почала свою неконтрольовану ходу і світ довідався про її справжні розміри, назва нещасного містечка стала символом спричиненої людьми технічноі катастрофи. На гадку спадає те , що писав Карл Ясперс про людину й атомну бомбу: "Тільки дійшовши краю нашоі діяльності, ми починаємо мислити серйозно. Наша доба має засвоїти, що не слід "творити" все". Проведене кількісне опитування 765 чорнобильських дітей дозволило з'ясувати, що вони пов'язують зі словом "Чорнобиль". Майже в усіх дітей воно пов'язане з тяжкими спогадами, асоціаціями, переживаннями, картинами жахіть. Дехто з них просто не міг збагнути, що атомна електростанція працює й далі. Для декого слово "Чорнобиль" означало видиму смерть, як-от для хлопчика: "Почувши це слово, я мимоволі думаю про те , скільки років мені зосталось, як довго я ще житиму". Четверо дітей були в такому розпачі, що сказали: від самої згадки про Чорнобиль їм не хочеться жити…

Сьогодні, коли вже минуло тридцять років по чорнобильскій катастрофі, ми більше, аніж будь-коли, наражаємося на небезпеку - за політичними заявами й угодами, за цифрами статистики, питаннями про можливість фінансування технічних заходів щодо подолання наслідків катастрофи зчерствіти, забути і втратити уявлення про те, що від аварії постраждали насамперед люди. Утрата пам'яті в однієї окремої людини - це тяжка недуга - амнезія, нещастя для хворого та його родини. Втрата пам'яті в цілого народу, амнезія нації, чиї провідники, журналісти та педагоги забули свою минувшину і через різні причини раз у раз відкидають її та перекручують,  - то найстрашніша небезпека для уражених цією хворобою, для їхніх співвітчизників і сусідніх народів.     

Про Чорнобильську трагедію написано і сказано багато. Однією з головних її причин вважають значні помилки персоналу станції. Але документи, які зберігаються в архівах СБУ, свідчать: аварія була запрограмована низкою недоліків, допущених ще під час будівництва АЕС. Про це йде мова в публікації:

Васильчук С. «На Чорнобильській станції будь-коли може статися аварія…» / С. Васильчук // Військо України. – 2016. - № 3. – С. 42-45.

Спорудження Чорнобильської станції почалося у травні 1970 року і велося форсованими темпами. Газета «Правда» -  орган ЦК КПРС – у ті дні писала, що «робітники з честю виконують взяті соціалістичні зобов’язання з дострокового введення в експлуатацію усіх чотирьох енергоблоків.

Посадовці, відповідальні за будівництво, та їхні куратори з партійних органів не замислювалися над тим, що така поспішність може призвести до непередбачуваних наслідків. Адже головним для них було доповісти в Москву про ще одне «трудове звершення будівничих комунізму» та отримати чергове службове підвищення.

А ось співробітники КДБ, без супроводження яких не відбувалось жодне таке будівництво, інформували своїх керівників про виявлені недоліки. Наприклад, про низький професіоналізм робітників. Збереглися документальні підтвердження цього.

«Питання відбору, розстановки і навчання будівельно-монтажного і експлуатаційного персоналу Чорнобильської АЕС слід проводити більш ретельно. Виявлено незалежне ставлення персоналу АЕС до виконання функціональних обов’язків, яке може призвести до важких наслідків».

Це – витяг з доповідної  керівництва КДБ Української РСР її вищому політичному керівництву, датований 1975 роком. До вашої уваги пропонуємо деякі факти, наведені в статті:

«Бучанський цегляний завод систематично поставляє на будівництво АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти 75)».

«У квітні 1976 року внаслідок порушення технології бетонування бака для збирання рідких радіоактивних відходів ємністю 5000 кубічних метрів через недбалість прораба сталеве облицювання бака було деформоване. У результаті через тріщини… міг відбутися витік відходів і забруднення навколишнього середовища».

Але вище політичне керівництво УРСР не прислухалося до цих повідомлень. Воно будь-що хотіло «прогнутися» перед московськими господарями, не замислюючись про наслідки…

Про те, що сталося на ЧАЕС у ту страшну квітневу ніч 1986 року, знають чи не в усьому світі. А от про міні –аварії, які відбувалися до того, відомо лише одиницям.

…Вересень 1982 року. Працівники Київського обласного управління КДБ доповідають своїм керівникам про аварію, що сталася на 1-му енергоблоці. Спеціальна комісія, яка працювала після цього на ЧАЕС, з’ясувала, що «в районі села Чистогалівка, розташованого на відстані 5 кілометрів від станції, на грунті реєструють гарячі частинки розміром 10420 мікронів, активність яких перевищує допустимі норми у сотні разів. Вони є дуже небезпечними і при потраплянні до організму людини можуть призвести до серйозних ускладнень, зокрема і летальних випадків».

Проте голова КДБ УРСР генерал Муха доповів Володимиру Щербицькому, що «обстановка на АЕС і околицях нормальна, фактів поширення панічних чуток не виявлено».  

У 1983-1985 роках було 5 аварій і понад 60 випадків відмови основного обладнання, що супроводжувалося значними матеріальними збитками.   

Після вибуху на Чорнобильській АЕС, партійно-державна номенклатура була добре інформована щодо ситуації там. Від її рішень залежала доля мільйонів людей. Володимир Щербицький, ознайомившись з черговою доповіддю чекістів, залишив на документі резолюцію : «Что это означает?»

Що мав на увазі вождь українських комуністів, важко сказати. Утім достеменно відомо, що заходів, спрямованих на мінімізацію наслідків катастрофи для жителів України, він оперативно не вжив. Але, звинувачувати в цьому лише його не варто, оскільки,  як згадують його колеги, з Москви він отримав вказівку «не поширювати панічних настроїв». Тому й урядова комісія з наслідків Чорнобильської аварії, очолювана першим заступником голови Ради Міністрів СРСР Борисом Щербиною, і українська партійно-урядова еліта обмежилися евакуацією жителів Прип’яті та десятків сіл, які опинилися у так званій 30-ти кілометровій зоні. Як згадував нині покійний Іван Плющ, який у 1986 році обіймав посаду голови Київського облвиконкому і входив до цієї комісії, дане рішення далося важко: «Москва не хотіла давати на нього дозвіл. Там вважали, що евакуація викличе велику паніку не лише в Україні, а й за її межами. З великими потугами нам вдалося переконати їх у тім, щоб вивезти людей у більш-менш безпечні місця. Правда, Москва знайшла інший спосіб показати, що Чорнобильська катастрофа не становить ніякої загрози навіть жителям Києва: 1 травня на Хрещатику відбулася багатотисячна демонстрація. Щербицький до останнього не хотів її проводити, але Горбачов пригрозив йому виключенням з партії, і той змушений був погодитись…».

За злочинну байдужість партійних і радянських чиновників,  які завжди «підганяли» робітників, розплачувалися пересічні громадяни. Власним здоров’ям, а то й життям. Адже внаслідок Чорнобильської катастрофи сотні населених пунктів зазнали  радіаційного забруднення, а мільйони їхніх жителів, серед яких і сотні тисяч дітей, отримали «букети» хвороб, пов’язаних з цією трагедією.

У ту мить, коли вночі 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції пролунав потужний вибух, для всього людства почався зворотній відлік часу – до апокаліпсиса. Відлік, що йшов на секунди. Відлік, що без зайвих роздумів та вагань зупинили відважні пожежники із чергових караулів ВПЧ-2 з охорони АЕС та СВПЧ-6 з охорони міста Прип’яті. Про кожного з них йде мова в публікаціях:

За порятунок світу заплачено життям // Іменем закону. – 2015. – 23 квіт. –          С. 16-17. 

Ті, що перемогли смерть // Моменти. – 2014. - № 4 (квіт.). – С. 10-11.  

Після вибуху реактора четвертого енергоблоку в цьому приміщенні, а також усередині машинного залу та на його даху розпочалася пожежа. За сигналом тривоги начальники чергових караулів Володимир Правик та Віктор Кибенок разом зі своїми бійцями негайно прибули на місце аварії. Невдовзі туди ж приїхав начальник ВПЧ-2 Леонід Телятников. Вогнеборці збивали полум’я на висоті 30 метрів. Їхні чоботи зав’язали в розпеченому бітумі, вони задихалися від кіптяви й гару, але не відступали. Правильно організована робота, а ще – самовідданість першої групи пожежників, які декілька годин боролися з вогнем, дали змогу уникнути непоправних наслідків. Ці люди вели бій, доки їм на зміну не підоспіли працівники з інших пожежних частин. Загалом тієї ночі в зоні пожежі було 85 вогнеборців, з яких 54 дістали високі дози опромінення й одразу були госпіталізовані. Уже в травні 1986-го шестеро з них пішли з життя…

Ознайомившись з цими публікаціями, ви також можете дізнатися про перші години та дні ліквідації цієї жахливої катастрофи.

Вас також може зацікавити інформація, яка вміщена на сторінках газети «Моменти» (додаток до газети «Іменем закону»):

Моренко Л. Чорнобильська трагедія: мовою фактів / Л. Моренко                 // Моменти. – 2014. - № 4 (квіт.). – С. 6-9.

На сторінках журналу «Військо України» друкуються розповіді безпосередніх учасників тих подій:

Долгіх М. Слово про легендарного начварти / М. Долгіх // Військо України .  – 2015. - № 11. – С. 52-57.

Це спогади начальника варти 1-ї спецкомендатури внутрішніх військ МВС СРСР, що охороняла ЧАЕС у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року – Віктора Петровича Германа, про перші секунди, години, дні Чорнобильської аварії.

Зятьев С. Радіаційний квітень / С. Зятьєв // Військо України. – 2015. - № 3    . – С. 56-59.

До вашої уваги пропонуються спогади полковника Володимира Гребенюка – командира 427-го окремого механізованого полку Цивільної оборони, солдати і офіцери якого 26 квітня 1986 року першими вступили у двобій з «мирним атомом».

Український письменник Данило Кулиняк – автор книги «Тягар Чорнобильського неба». Інтерв’ю з ним ви можете прочитати в журналі «Жінка»:

Кулиняк Д. «Метелик Морея» / Д. Кулиняк // Жінка. – 2013. - № 4. – С. 2.    

Письменник розповідає, що ж це за «метелик», про якого раптом заговорили, коли минуло понад чверть століття після вибуху на Чорнобильській атомній станції. Він висловлює одну, можливо, ризикову гіпотезу – український і білоруський народи виявилися готовими до радіаційного удару, причому підготовка ця тривала упродовж багатьох тисячоліть. До Чорнобильської катастрофи в СРСР не було системного ядерного моніторингу, але певні дослідження велися. Так, ленінградський вчений Морей вивчав радіаційне тло Полісся. 1963 року він опублікував звіт про свої дослідження, з яких випливало, що на півночі Київської і Житомирської областей є місцевість із підвищеною радіацією, і контури цієї плями нагадують гігантського метелика. Цей «метелик Морея» практично збігся з контурами нинішньої зони відчуження, тобто на природну радіацію наклалася та, що утворилася після вибуху четвертого блоку. Отже, люди, які жили на цій древній землі, адаптувалися до такої ситуації, більше того, їх організм потребував її, й немарно відселені жителі скаржилися, що на нових і нібито чистих місцевостях вони почувалися значно гірше, аніж на рідних.

Висновки Морея наштовхнули фахівців на пошук у цьому регіоні уранових руд, і такі було виявлено на великій глибині залягання. Передбачалося, що на цій сировині й мала у майбутньому працювати Чорнобильська АЕС…

Схоже, природа чи Господь Бог подбали про здоров’я українців, підготувавши їх до майбутніх випробувань. Чи не в цьому сенс відомого пророцтва про «зірку Полин»?

Містики навколо Чорнобильської АЕС взагалі багато. За словами деяких працівників цієї станції, за кілька днів до вибуху їм марилися жахіття, надходили телефонні дзвінки з незрозумілими погрозами, а після вибуху над полум’ям пожежі дехто бачив над реактором обриси великої темної безголової людини з вогненно-червоними очима на тулубі, людини, схожої на дивовижного метелика. Вибудуймо в один ряд гігантський радіаційний «метелик» на українському Поліссі, «метелик» у районі Тунгуського вибуху в Сибіру 1908 року, чудернацькі «метелики» в пустелі Наско та інших місцях нашої планети, свідчення працівників АЕС. Чи не забагато збігів, щоб вважати їх загадковими? Чи немає в них якоїсь закономірності?

Позбувшись одвічного страху перед містикою, нашій науці пора дати матеріалістичне пояснення цим явищам. 

І завершить наш огляд публікація в газеті «Урядовий кур’єр»:

Петрушенко М. Невидимий ворог – радіація – діє повільно, проте вражає дошкульно: [Понад два мільйони українців дотепер відчувають негативний вплив аварії на атомній станції ] / М. Петрушенко // Урядовий кур’єр. – 2015. – 25 квіт. – С. 5.

Автор статті наводить такі факти: щорічно в Національному науковому центрі радіаційної медицини проходять обстеження й лікування 19 000 дорослих та дітей. Понад два мільйони українців дотепер відчувають негативний вплив Чорнобиля.

Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, як і у будівництві в 1986 році об’єкта «Укриття», призвела до розвитку таких захворювань – лейкемії, раку щитовидної залози, інших форм раку, високої смертності ліквідаторів від кардіо- й цереброваскулярних захворювань. Нині понад 75 % постраждалих сконцентров

Вгору