Дереч Дмитро Григорович

    Дмитро Григорович Дереч (псевдонім – Дмитро Степовий) народився 24 вересня 1914 р. у Решетилівці в сім’ї селянина-бідняка. Після закінчення в  Решетилівці семирічки влився в робітниче середовище, спочатку як учень фабрично-заводського учнівства /ФЗУ/, а потім як слюсар. З осені 1935 року - студент. В 1940-му році закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства й відразу був призваний в армію. Із грудня 1941 року і до повного завершення Великої Вітчизняної війни перебував на фронті. Бойовими шляхами пройшов від Москви через Білорусь, Польщу, Чехословаччину. Брав участь у розгромі нацистських військ у Східній Пруссії. За мужність і відвагу нагороджений орденами і медалями.

 Після війни – на журналістській роботі. У 1953 році заочно закінчив філологічний факультет Львівського держуніверситету. Того ж року був прийнятий до Спілки письменників. Працював редактором львівського видавництва, в редакції

газети «Вільна Україна». на радіо, спеціальним кореспондентом газети «Радянська Україна» по західним областях, кореспондент Укррадіо - спочатку по Львівській, а з осені 1959 року по Вінницькій областях. З лютого 1971 року, тобто одночасно з утворенням Вінницької письменницької організації - відповідальний її секретар. З осені 1974-го року - пенсіонер.

Першою літературною спробою треба вважати участь в літературному конкурсі Харківщини у 1940 році, в якому його оповідання «Звичайні люди» (російською мовою) було відзначене третьою премією.

Перші окремі видання з’явилися у 1949 році. Це нариси «Бійці» та «Майстри прозорої стрічки» (остання брошура у співавторстві).

З цього часу жанри нарисів та літературних записів з уст цікавих людей стали для нього постійними. До цих жанрів належать такі видані книги й брошури: «Широкі обрії», «Так здобувалася перемога», «Вони випереджають час», «Львівські знайомі», «Раціоналізатори». Ряд нарисів і розповідей були опубліковані в різних збірниках: «Овіяні славою імені» (про Героїв Радянського Союзу, уродженців Вінниччини, десять нарисів), «Ми йшли до тебе, Перемого» (в книзі вміщено два літературні записи письменника) та в деяких інших збірниках.

У 1951 році вийшла перша збірка оповідань «Ясні шляхи». Окремими виданнями вийшли українською мовою збірки оповідань та новел «Трави пахнуть медом» (1964 р.), «Дві зустрічі» (1982 р.), «Зіниця ока» (1987 р.). Балкарською мовою збірка оповідань (з додатком невеликої повісті) «Таємниця старого гуцула» (1989 р.).

Перша повість «Крізь тенета» окремим виданням була надрукована у 1957 році. Наступні повісті були видані у 1967 р.: «Про хлопця звичайного», «Зелений хміль» (1973), «Світанкові роси» (1975), «Від Орші до Німану» (1990).

З написаних романів опубліковано два  - «Професор Жупанський» (виходив двічі українською й один раз російською). А роман «Психологія злочину» друкувався лише на шпальтах вінницької газети «Панорама» (1991р.).

Написав п’єсу для дітей «Старе добро не забувай» (поставлена Вінницьким театром ляльок). Цим же театром кілька сот разів була поставлена п’єса І.Штока «Чортів млин» у перекладі письменника українською мовою. Обидві п’єси ставились у шістдесяті роки.

Д.Дереч був популяризатором кабардинської й балкарської літератур на Україні. В його перекладі вийшли повісті Шогенцукова «Весна Софіят» (1975), Теунова «Аслан» (1980),  роман «Рід Шогемокових» (у співавторстві). Він здійснив переклад для різних збірників, газет та для радіо понад 30 оповідань кабардинських і балкарських письменників.

В перекладах Д.Дереча окремими виданнями вийшли повісті російського письменника Бакланова «П’ядь землі» та «Навіки-дев’ятнадцятирічні», «Великий російський льотчик П.М.Нестеров» (автор В.Федоров), збірка оповідань для дітей осетинського письменника Т.Бесаєва «Батьківський заповіт» (у співавторстві).

Д.Дереч - автор більше як 1100 статей, нарисів, рецензій, кореспонденцій, репортажів, памфлетів опублікованих в журналах, газетах та переданих по радіо. Член Спілки письменників України з 1953 року. Є лауреатом обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського (1982р.).

Одружений з 1940 р. Дружина - колишня однокурсниця по інституту. Виховали трьох своїх дітей та двох дітей-сиріт.

Помер Дереч Д.Г. 28 травня 2007 року. Похований у Вінниці.

 

Література про автора:

1.Дмитро Дереч: прозаїк, драматург, перекладач// Письменники Радянської  

   України.- К.: Радянський письменник, 1988.- С. 183-184.

2. Довгий-Степовий О. Є. Дереч Дмитро Григорович/ О.Є.Довгий-Степовий// 

    Славні люди Решетилівщини: Нариси, замальовки, стислі біографічні оповідки. –  

    Полтава: Дивосвіт, 2013. – С. 72-73.

3.Довгий – Степовий О. Є. Повнозернії творчії літа/ О.Є.Довгий-Степовий// У

   кожного своя стежина: слово про славну плеяду письменників і літераторів

   Решетилівщини ХХ - початку ХХІ століть. – Полтава: Дивосвіт, 2010. – С. 61-72.

4. Кісіль Ю. Дмитро Дереч – письменник із Решетилівки/ Ю.Кісіль//   

    Решетилівщина.ua.- 2018.- 5 жов.- С.11.

5. Кузьменко О. Про героїв сьогодення/ О.Кузьменко// Червоний Жовтень.- 1982.- 9

    жов.

6. Кузьменко О. Спогади воїна-письменника/ О.Кузьменко// Червоний Жовтень.-  

    1990.- 22 вер.

7. Хоменко Б.В. Дереч Дмитро Григорович / Б.В.Хоменко // Енциклопедія Сучасної

   України / Нац. акад. наук України [та ін.] ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін]. – К.,  

   2007. – Т.7. – С. 424–425.