Дереч Дмитро Григорович

Український прозаїк, перекладач, член Спілки письменників України. Народився в містечку Решетилівці на Полтавщині в сім’ї селянина-бідняка. Було це 24 вересня 1914 р. Після закінчення в  Решетилівці семирічки влився в робітниче середовище, спочатку як учень фабрично-заводського учнівства / ФЗУ /,а потім як слюсар. З осені 1935 року - студент. Закінчив Харківський інститут механізації сільського господартва й відразу був призваний в армію. В Збройних Силах СРСР прослужив шість років, з них три з половиною роки брав участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизчизняної війни.

Службу починав рядовим учбової роти, а закінчив її у званні інженер-капітана інженерно-дорожних військ. Був демобілізований

у Львові в червні 1946 року й відразу почав працювати - у видавництві, в редакції газети "Вільна Україна”. на радіо, спеціальним кореспондентом газети "Радянська Україна” по західним областях, кореспондент Укррадіо - спочатку по Львівській, а з осені 1959 року по Вінницькій областях. З лютого 1971 року, тобто одночасно з утворенням Вінницької письменницької організації - відповідальний її секретар. А з осені 1974-го року - пенсіонер.

Першою літературною спробою треба вважати участь в літературному конкурсі Харківщини у 1940 році, в якому його оповідання "Звичайні люди” (російською мовою) було відзначене третьою премією.

Перші окремі видання з’явилися у 1949 році. Це нариси "Бійці” та "Майстри прозорої стрічки” (остання брошура у співавторстві). З цього часу жанри нарисів та літературних записів з уст цікавих людей стали для нього постійними. До цих жанрів належать такі видані книги й брошури: "Широкі обрії”, "Так здобувалася перемого”, "Вони випереджають час”, "Львівські знайомі”, "Раціоналізатори”. Ряд нарисів і розповідей були опубліковані в різних збірниках: "Овіяні славою імені” (про Героїв Радянського Союзу, уроженців Вінниччини, десять нарисів), "Ми йшли до тебе, Перемого” (в книзі вміщено два літзаписи письменника) та в деяких інших збірниках.

У 1951 році вийшла перша збірка оповідань "Ясні шляхи”. Час від часу над творами цьго жанру письменник працює й понині. Вийшли окремими виданнями українською мовою збірки оповідань та новел "Трави пахнуть медом” (1964 р.), "Дві зустрічі” (1982 р.), "Зіниця ока” (1987 р.). А балкарською мовою збірка оповідань (з додатком невеликої повісті) "Таємниця старого гуцула” (1989 р.).

Значне місце у творчості Д. Дереча займає також повістярство. Перша повість "Крізь тенета” окремим виданням була надрукована у 1957 році. А наступні повісті були видані у 1967 р. "Про хлопця звичайного”, "Зелений хміль” (1973), "Світанкові роси” (1975), "Від Орші до Німану” (1990).

З написаних романів поки що опубліковано два "Професор Жупанський” (виходив двічі українською й один раз у Москві російською). А роман "Психологія злочину” друкувався лише на шпальтах вінницької газети "панорама” (1991р.).

Чимало часу присвятив письменник драматургії, хоч належних контактів з театрами на знайшов. Написав п’єсу для дітей "Старе добро не забувай” (поставлена Вінницьким театром ляльок). Цим же театром кілька сот разів була поставлена п’єса І.Штока "Чортів млин” у перекладі письменника українською мовою. Обидві п’єси ставились у шістдесяті роки.

Дереч є популяризатором кабардинської й балкарської літератур на Україні. В його перекладі вийшли повісті Шогенцукова "Весна Софіят” (1975) та Теунова "Аслан” (1980), та роман "Рід Шогемокових” (у співавторстві). Переклад для різних збірників, газет та для радіо понад 30 оповідань кабардинських і балкарських письменників.

В перекладах Д.Дереча окремими виданнями вийшли повісті російського письменника Бакланова "П’ядь землі” та "Навіки-дев’ятнадцятирічні”, "Великий російський льотчик П.М.Нестеров” (автор В.Федоров), збірка оповідань для дітей осетинського письменника Т.Бесаєва "Батьківський заповіт” (у співавторстві).

Дереч автор більше як 1100 статей, нарисів, рецензій, кореспонденцій, репортажів, памфлетів опублікованих в журналах, газетах та переданих по радіо.

Член Спілки письменників України з 1953 року. Нині багато часу приділяє роботі в прес-групі ради ветеранів Вінниці та як член редколегії газети "Вінницька правда”.

Одружений з 1940 р. Дружина - колишня однокурсниця по інституту. Виховали трьох своїх дітей та двох дітей-сиріт. Зараз мають 5 онуків і 6 правнуків.

Нагороджений орденами та медалями.