СЮРПРИЗ ДЛЯ ШЕФА

Степана заздрість узяла:

«Як Марфі так ото вдається –

Коли б до шефа не зайшла,

Все, що їй треба, то доб’ється?»

Над ним кепкують день при дні

Дружки, мов пхнуть паліччя в спиці:

– Ех, Стьопо, тут секрет у тім,

Що Марфа все-таки в спідниці!

Вже третю ніч Степан без сну –

Все дума, прикидає плани:

«Ну, що б його таке утнуть?

Яким сюрпризом шефа звабить?»

Нарешті визрів план такий:

Перевернув усе у шафі –

Знайшов матерії сувій

Й пошив спідницю, як у Марфи.

«Все інше було до ладу.

Кофтинку й чепчика знайду…»

Ось вже й колготи світло-сірі

Він перед дзеркалом приміряв…

Помада, пудра й фарба є.

Намазав губи, брови й щоки –

На Марфу схожий геть стає.

Береться так, як вона, в боки.

На грудях м’ячика вмостив.

А туфлі взув із каблучками,

Хоч тіснуваті та терпів!

«А що робити із вусами?»

Хоч жаль, ретельно їх побрив.

Причепуривсь, як подобає…

Парфуми навіть прихопив.

Вже й звечоріло… Ледь ступає

Степан по східцях в кабінет.

Йому навстріч в ту мить чергова:

«Прійома в шефа уже нєт!»

«Я секретарша його нова!» –

Пискливим голосом Степан

Зронив і в двері шефа спритно.

На щастя, шеф тоді був сам,

Весь густим димом оповитий.

(Під «мухою» він був чи ні,

Про це судить вже не мені).

З кимсь гомонів по телефону

Душевно жартівливим тоном.

Степан стояв ні в сих, ні в тих.

Вже й папірці на підпис вийняв.

Нарешті голос шефа стих.

«Пока!» – й на місце трубку кинув.

Як глянув він в Степанів бік –

Настала враз німа картина.

Води сьорбнув прямо з графина,

Але ні слова не прорік.

Шеф наче весь оторопів:

«Як в Марфи – кофта і спідниця,

І стрілочки тоненьких брів,

І брошка в чепчику іскриться…

Я ж щойно з нею мову вів…

Невже це привид? Чи це сниться?»

А Стьопа папірці хутчій

Йому підсунуть норовиться.

Шеф ручку взяв і підморгнув…

У Стьопи вигляд, мов кислиця, –

У відповідь й не посміхнувсь,

Бо раптом… зсунулась спідниця.

Схопив її Степан і зблід,

Й що було духу з кабінету.

«Я ж гаваріла, – чує вслід, –

Прійома в шефа уже нєту!»

Шеф голову тепер ламав:

«Ну, хто ж це був? Якого дідька?!»

Й розреготався, як згадав,

Що це ж сьогодні… перше квітня.