Шкурупій Володимир Михайлович

 

      Народився 20 серпня 1954 року в с. Мала Шкрупіївка, Решетилівського району, Полтавської області. Закінчив Решетилівську середню школу, служив у армії. У 1981 році заочно закінчив Черкаський педагогічний інститут. Працював інструктором зі спорту, кореспондентом-організатором Решетилівського радіомовлення,  пасічником  колгоспу імені ХХVI з’їзду КПРС. Починав друкуватися новелою "Віхола" у 1972 році в газеті "Червоний жовтень" (нині  "Решетилівський вісник"). Із 1988 року член Національної спілки письменників України. Засновник і головний редактор часописів "Великдень", "Добродій", дитячого журналу "Щедрик". 

        У 2008 році прийняв чернечий постриг. Нині він єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ архієпископ Афанасій.

    У 2014 році отримав премію ім. І.П.Котляревського у номінації "Сучасна проза" за повість "Чи я в лузі не калина". У 2016 році - премію ім. Самійла Величка у номінації "Відображення історії України в художній літературі".

        Твори письменника: Збірка прози "Жива роса" - 1987 рік, "Осіння горішина" - 1990 рік, "Чи я в лузі не калина" - 2007 рік.

          

 

 Це уривок з вірша Ф. Гаріна "Говтва”, присвяченого "Володимирові Шкурупію, пасічнику і літератору”, досить багатозначний:

Над річкою блакитна тиша,

Кран і тополі вдалені...

Все закликає: барв палітру

Життя ― не збіднюй, не губи.

Дивись, як крильцями повітря

Іскриться в далі голубій.

Слідкує пасічник щоденно,

Щоб із квітучих берегів

Зібрати більш густого меду

І менш ― медоточивих слів...

"З квітучих берегів” Говтви письменник "збирає” свої сюжети, свою мову, свої образи. Його перша книжка наводить на роздуми молодих читачів, якими вона насамперед адресована: "А що ми передамо у спадок нашим нащадкам ― землянам наступних століть?...”. Із сторінок нової книги "Осіння горішина” сонячно струменить душевна любов автора до людини-трудівника. Вона сповнена синівської турботи про нинішнє й майбутнє краю свого дитинства, громадянської відповідальності за всю свою велику Батьківщину.