Ковінька Олександр

Ковінька Олександр Іванович (справжнє прізвище — Ковінько) народився 14 січня 1900 року в селі Плоскому Рещетилівського району.

Спочатку навчався в церковнопарафіяльній школі, потім – у земському початковому училищі. Дванадцятирічним хлопцем пішов працювати помічником сільського аптекаря. 1917 року склав іспити (екстерном) за 4 класи гімназії.

В період УНР і громадянської війни пережив чимало перипетій: був у повстанському загоні, бився з денікінцями і потрапив у їхній полон, і нарешті опинився у війську Української Народної Республіки. В роки війни побував за гратами кайзерівців і денікінців, ледь уник розстрілу.

Після повернення в 1922-1924 роках працював секретарем Плосківської  сільради, навчався на губернських курсах інструкторів-лекторів Тсоавіахіму, пізніше йому довелося працювати за фахом в Полтаві.

Із 1926 по 1928 роки заочно  навчався в Полтавському інституті народної освіти. З 1928 року — газетяр, фейлетоніст газети «Зоря Полтавщини».

Перша гумореска «Містки та доріженьки» з’явилася під впливом О. Вишні в друці 1926 року в газеті «Селянська правда». З того часу друкувався в журналах «Всесвіт», «Плуг» та ін. У 1929 році вийшла перша збірка гуморесок «Індивідуальна техніка». Тоді ж опублікував сатиричні повісті «Гунни» та «Окупанти». Друга збірка — «Колективом подолаємо» — вийшла 1930 року в Полтаві.  1934-го року О.І.Ковіньку приймають у члени Спілки письменників.

6 жовтня 1934 року О. Ковіньку заарештували як «ворога народу», котрий нібито ще з 1928 перебував у антирадянській терористичній організації українських націоналістів-боротьбистів і брав участь у терористичних замахах проти партійних вождів. У київській Лук’янівській в’язниці він зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком... Усі вони були засуджені до 10 років виправно-трудових таборів. Після оголошення вироку 28 березня 1935 року Ковіньку повезли в Магаданську область, де він відбував свій строк. У 1947 році був звільнений, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії. 1950 року його заарештовують знову і повертають у Нагаєво поблизу Магадана, де працює економістом в автоколоні. Лише 1956 року Ковіньку реабілітували, і тоді ж він повернувся до Полтави, де й прожив до смерті.

Автор знову взявся за перо. О. І. Ковінька постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», у багатьох газетах України, в тому числі й полтавських.  Писав Олександр Ковінька і публіцистичні статті, нариси та мемуарні твори, теж сповнені гумору й самоіронії.

Цінні спогади написав про В. Сосюру, Мате Залку, Остапа Вишню, П. Капельгородського. 1984 року він став лауреатом премії ім. Остапа Вишні.

Однак, слід відзначити, що того гумору, яким відзначалися твори Ковіньки доарештного періоду, в нього залишилося мало.

1957 року в харківському «Прапорі» з’явилася повість «Як мене купали й сповивали» (окремо — 1958р.). Відтоді одна за одною виходять його книжки — всього понад 30. Серед них: «Ось не грайте на нервах...» (1958р.), «Кутя з медом» (1960р.), «Цвьох — і ваших нєт!» (1961р.), «Коти і котячі хвости» (1963р.), «Новели про химери» (1965р.), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968р.), «І таке буває» (1972р.), «Як воно засівалося» (1979р.) та ін. Двотомники вибраних творів виходили в 1970 та 1980 роках.

Різноманітною була громадська праця О. І. Ковіньки. З 1965 року був депутатом Полтавської міськради. На VI з’їзді письменників України обирався членом Правління СПУ. 1970 року нагороджений орденом «Знак Пошани», орденом Дружби народів.

Помер на 86-му році життя  25 липня 1985 року в Полтаві.

1992 року на будинку, в якому останнім часом жив О. Ковінька (вул. Зигіна, 4), встановлено меморіальну дошку. У Плосківській школі відкрито музей, в якому сотні експонатів розповідають про славетного земляка О.І.Ковіньку.

 

Література про автора:

Артемчук І. Ковіньку знають усі/ І.Артемчук// Культура і життя.- 2007.- №19.- 9 трав.

Бурбан В. З когорти мудрих сміхотворців/ В.Бурбан// Урядовий кур’єр.- 2000.- 15 січ.

Головко М. «Виходьте та погомонимо…»/ М.Головко// Зоря Полтавщини.- 2005.- 26 лип.

Дмитренко О. Невмирака українського сміху/ О.Дмитренко// Решетилівський вісник.- 2001.- 13 січ.

Довгий-Степовий О.Є. Ковінька Олександр Іванович/ О.Є.Довгий-Степовий// Славні люди Решетилівщини: Нариси, замальовки, стислі біографічні оповідки.– Полтава: Дивосвіт, 2013. – С. 101-103.

Довгий-Степовий О.Є. Велет українського гумору/ О.Є.Довгий-Степовий// У кожного своя стежина: слово про славну плеяду письменників і літераторів Решетилівщини ХХ - початку ХХІ століть. – Полтава: Дивосвіт, 2010. – С.28-52.

Зуб П. Голос Олександра Ковіньки/ П.Зуб// Зоря Полтавщини.- 2006.- 13 вер.

Зуб І.В. Ковінька Олександр Іванович/ І.В.Зуб// Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України [та ін.] ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін]. – К., 2013. – Т. 13. – С. 562–563.

Наливайко І. І смішненьке. І гірке. Всього було в житті О.Ковіньки/ І.Наливайко// Зоря Полтавщини.- 2005.- 19 жов.

Ротач П. Олександр Ковінька/ Ротач П.// Колоски з літературної ниви.- Полтава:  Полтавський літератор, 1999.- С. 42-45.

Олександр Ковінька про себе// Полтавський вісник.- 2010.- 22 січ.

Ротач П. Той гумор гіркий, як і життя/ П.Ротач// Полтавський вісник.- 2005.- 14 січ.

Скобельський В. Олександр Ковінька – як символ свого часу/ В. Скобельський// Голос України.- 2010.- 30 січ.

Стороженко П. Як я не навчився творчої майстерності у класика/ П.Стороженко// Полтавський вісник.- 2010.- 22 січ.

Щерба, А. Патріарх українського гумору/ А.Щербак// Зоря Полтавщини.- 2010.- 13 січ.

Циган І. Сміху щирого володар незабутній/ І.Циган// Решетилівський вісник.- 2000.- 15 січ.

 

Вгору