Книги – ювіляри 2018 року

Олесь Гончар «Собор»

(50 років з дня видання)

  
«Собор» — один із найвідоміших та найвизначніших романів українського письменника Олеся Гончара. Написаний та вперше надрукований у часописі «Вітчизна» у 1968 році.

«Собор» вважають романом - попередженням перед загрозою моральної деградації суспільства у середині шестидесятих років.

Значну увагу автор приділяє розкриттю внутрішнього світу героїв, їхньої життєвої позиції.

Протягом майже двадцяти років роман замовчувався прорадянською літературною критикою, що трактувала «Собор» як творчу невдачу, порівнюючи його із іншими творами письменника.. Від письменника вимагали навіть переробити роман або ж зректися його, на що Олесь Гончар не погодився, не зважаючи на погрози.

Однак багато читачів навіть у роки замовчування та різкої критики у листах до Олеся Гончара висловлювали свої захоплення романом та подяки автору.

Знову роман вдалося надрукувати весною 1987 року. «Собор» вийшов у семитомному виданні творів Олеся Гончара, а вже у 1989 

році твір був виданий окремою книгою тиражем 300 тисяч примірників. У творі Олесь Гончар використав за основу реальні події і факти: прототипом Зачіплянки стало приміське селище на Дніпропетровщині, де минули життя і творчість письменника.

У Титані можна побачити монумент Прометею, після революції відлитий і встановлений у Кам'янському.

Собор, зображений у романі, мабуть, найбільше схожий до козацької дерев'яної церкви у Новомосковську, яку, за легендою, в одну ніч побачив і зробив її макет з комишин Яків Погребняк з Нової Водолаги.

Роман містить багато відступів - розповідей про духовні й моральні цінності, про історичну долю пам'яток культури, які у творі гордо представляє храм, збудований у 17 столітті козаками - запорожцями.

Головний конфлікт твору — зіткнення високої духовності, людяності та правди з кар'єризмом і бюрократизмом чиновників, боротьба світлих сил народу за збереження свого національного коріння, історичної пам'яті, істинний гуманізм, взаємоповагу.

Автор закликає «берегти собори душ своїх», духовну і моральної красу в собі. Адже його герої - щирі й сердечні люди, прямі і відверті, чесні роботяги -трударі, не байдужі до майбутнього своєї землі, до краси собору.

Собор у романі є центральним образом, навколо якого розгортаються події. Його можна назвати головним персонажем роману.

У романі Олеся Гончара собор безпосередньо впливає на хід подій, є не просто історичним пам'ятником, а виступає символом культурних цінностей народу, духовної єдності поколінь, народної пам'яті. Воєнком, який під час наступу радянських військ командував дивізійною артилерією, згадував, що він, тоді ще зовсім молодий офіцер, відчуваючи неймовірну повагу до цієї святині, намагався будь - що зберегти його від мимовільного руйнування снарядами.

Собор у романі — це єдність поколінь, художній символ самої України, який всіх об’єднує.

Знищення собору призведе до знищення людської гідності, а також усієї історії культури українського народу.

Цей образ став справжнім художнім відкриттям Олеся Гончара і саме через цей образ автора так гостро критикували, а твір заборонявся довгий час.

Ще однією, не менш важливою темою роману є проблема охорони природи. У творі звучить тривога за майбутнє людини, якщо вона буде не раціонально і не розумно використовувати природні багатства. Автор дає читачам зрозуміти, що духовно багата людина – це вільна людина, яка шукає своє місце в житті, хоче залишити після себе добрий слід на землі.

Томас Майн Рід

(1818 - 1883)

200 років від дня народження письменника

(літературні нотатки)

Ірландський письменник  Томас Майн Рід народився 4 квітня 1818 року в бідній ірландській родині. В грудні 1839 року Майн Рід їде в Америку на ще не освоєні простори Заходу, там він полює, торгує з індіанцями. Деякий час він був вчителем і репортером. У 1843 році у Філадельфії познайомився з Едгаром Алланом По. Як кореспондент газети «Спірит оф тайм» Майн Рід взяв участь у мексиканській війні 1846—1848 р. Важке поранення в ногу, яке він отримав у бою під Чапультепеком, дошкуляло йому все життя. У 1848 році Майн Рід виходить у відставку, але одразу поспішає виїхати в       Європу, щоб взяти участь у революційному русі спочатку в Баварії, потім в Угорщині. Однак прибуває він туди занадто пізно.
Після цього Майн Рід оселяється в Лондоні. Зазнавши невдач на комерційному і журналістському поприщах (Рід намагався заснувати новий журнал), він вирішує присвятити себе літературі. Перший роман Майн Ріда, «Вільні стрілки», який вийшов в 1850 році, описував події мексиканської війни.

Протягом наступного десятиріччя виходять кращі романи письменника: «Мисливці за скальпами», «Квадрун», «Оцеола, вождь семінолів», «Вершник без голови» та інші. Їх супроводжує бурхливий успіх.
В тридцять три роки Майн Рід вирішує одружитися, і його шлюб виглядає не менш романтичним, ніж пригоди його героїв: дружиною Майн Ріда стає п'ятнадцятирічна дівчина з англійської аристократичної родини. Однак комерційна непрактичність молодого письменника, екстравагантність і схильність до романтичної екзотики зрештою призвели його на грань банкрутства. Тоді в 1867 році Рід вирішує вдруге спробувати щастя в Америці, де пройшла його юність.
Письменник співчутливо ставився до молодої республіки. У 1860 - і 

• у розпалі громадянської війни між північними і південними штатами Америки, він засудив расове гноблення, заявивши про свою солідарність із справою жителів півночі.

Але справи не вдаються йому і в Америці, і в 1870 році, збанкрутувавши та ледь зібравши грошей на зворотний шлях, Ріди повертаються в Англію — вже назавжди.

В останні роки життя Рід складає науково - популярні книги для юнацтва.
Фізичні і нервові розлади підкосили здоров’я письменника і у 1883 році він помирає.

Гуманізм і співчуття силам справедливості, майстерність сюжету і сьогодні викликають інтерес до книг Майн Ріда, зробили його популярним в багатьох країнах.

Книги – ювіляри – 2018 року

Мандри, винаходи і пригоди – це все про Жуля Верна!

(Роману «П’ятнадцятирічний капітан» - 140 років)

(літературна закладка)

    Одним із кращих творів французького письменника Жюля Верна (1828–1905) вважають пригодницький роман «П’ятнадцятирічний капітан», вперше опублікований у 1878 році. Письменник збагатив цей жанр новизною, вигадавши незвичайний сюжетний хід та неймовірний поворот подій.

Історія його написання така: літо 1877 року письменник провів у Нанті з сім'єю, багато уваги приділяючи своєму синові Мішелю. Жуль Верн охоче бере його з собою на свою яхту «Сен - Мішель» і, споглядаючи хвилі, дає волю уяві. Його син з усіма своїми вадами і чеснотами за сприятливого збігу обставин міг би стати зовсім іншим. Він наділений розумом і завзяттям, але, щоб залишатися на висоті, йому трохи не вистачає здорового глузду. П'ятнадцятирічний хлопчисько, якщо він має характер, на багато що здатний, навіть на героїчні вчинки. А чому б і не на морі? Що може зробити підліток, опинившись сам на сам із морем? Хіба він не спроможний вести корабель? І в уяві письменника виникає образ п’ятнадцятирічного героя.

Коли синові письменника Мішелю виповнилося п'ятнадцять, батько задумав зробити йому незвичайний подарунок. Він подарував йому...

Діка Сенда, головного героя свого нового роману «П'ятнадцятирічний капітан». Дік Сенд повинен був стати для сина прикладом для наслідування.

Адже головний герой пригодницького роману - герой у повному розумінні цього слова. Це мужня і благородна особистість, здатна ризикувати власним життям, діяльна й активна людина. Коли всі пасажири брига «Пілігрим» опиняються у смертельній небезпеці, то лише завдяки Діку Сенду їм вдається залишитися живими.

А щоб доступно і цікаво розповісти читачам про наукові відкриття у письменника виникла ідея створити образ справжнього науковця. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» з’являється дивакуватий вчений кузен Бенедикт, для якого важливою була тільки ентомологія.

Цей твір належить і до так званих географічних романів. У основі його сюжету - географічна помилка: замість Південної Америки герої роману потрапляють до Африки. При цьому маршрут подорожі «Пілігрима» з одного океану до іншого вивірений до милі й науково обґрунтований.

Герої творів Верна – мандрівники, винахідники, дослідники – завжди розумні, вольові, шляхетні й людяні. Вони стають прикладом наслідування для молоді.

Михайло Старицький

«За двома зайцями»

Комедії 135 років

Комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького «За двома зайцями» написана 1883 року українською мовою.

На початку 1880 - х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, який входив до цього гуртка, почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя - Левицького «На Кожум'яках», написану ще в 1875 році. Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору. Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох письменників.

У тому ж році перероблена п'єса була дозволена цензурним комітетом до постанови театральною трупою М. Старицького. Після її прем'єри 4 листопада 1883 року у Києві комедія мала великий успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.

У ній розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини - красуні Галі.

У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.

Відомо, що роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проні — Марія Садовська, Сірка — Іван Карпенко - Карий.

М.Старицький зберіг практично весь ансамбль персонажів комедії, а також суть інтриги. Хитрий «цилюрник», аби врятуватися від банкрутства, залицяється до двох панночок одразу, не без успіху «крутить» з ними романи, які начебто ось-ось мають закінчитися весіллям, проте зрештою зазнає фіаско: його викривають і осоромлюють. І все ж після переробки в комедії з’явилося й чимало нового. Її сюжет став значно динамічнішим. Скоротилися «балачки» персонажів, зник наліт мелодраматизму. Змінилися імена більшості персонажів: Рябки стали Сірками, Єфросина — Пронею, а Гострохвостий — Голохвостим. А головне, зазнали трансформації характери центральних героїв. Образ Свирида Гострохвостого в Нечуя - Левицького роздвоювався, в деяких сценах «цилюрник» з київського Подолу нагадував сентиментального парубка з рідної письменникові Богуславщини. У Старицького ж Голохвостий набув яскравої колоритності, ексцентрики. Чимось він навіть приваблює, цей джигун, пройдисвіт, пустомолот, брехун, дурисвіт Голохвостий - Голохвастов! Може, тим, що перед нами відчайдушний і натхненний авантюрист.

«Зайці», за якими погнався Свирид Петрович, — Проня Сірко і Галя Лимар — двоюрідні сестри. У М.Старицького це цілком контрастна пара. Панночці, яка цурається батька - матері, пнеться з усіх сил, аби відірватися від простолюду, й не помічає при тому кумедної жалюгідності своїх «благородних» манер, протиставлено «дівчину з народу», з усім набором відповідних чеснот.

«Пририхтовуючи» п’єсу до сцени, Старицький знайшов цікавий хід: Голохвостий і Проня заговорили дивовижною мовою, яку можна вважати ще одним «персонажем» комедії «За двома зайцями».

Комедія «За двома зайцями» стала одним із найрепертуарніших творів українського театру та була екранізована на кіностудії О. Довженка в 1961 р.

Р. Л. Стівенсон «Острів скарбів –

135 років»

(літературна закладка)

Пригодницький роман «Острів скарбів» Роберта – Льюїса Стівенсона був надрукований у 1883 році і мав величезний успіх. Ним захоплювались всі: і дорослі, і діти. Цікавим він є і для сучасних читачів.

Народився автор 13 листопада 1850 року в столиці Шотландії в м. Едінбурзі. Через слабке здоров’я йому не довелося продовжити інженерну справу батька, проте він став письменником та мандрівником. Історія написання твору така. Одного разу Стівенсон із своїм пасинком Ллойдом граючись, намалював карту таємничого острова. Своїм контуром карта нагадувала великого дракона. І ось навколо карти легендарного капітана Флінта стали складатися оповідання про людей, що відвідали цей острів.

  
Уява автора так розгулялася, що до вечора вже був написаний один розділ роману. Засмаглі обличчя героїв і їх блискотлива зброя висовувалися із найнесподіваніших місць на карті, вони билися і шукали скарби. Кожного дня автор писав по одному розділу книги, а ввечері родина збиралася, щоб послухати продовження пригод шукачів скарбів.

 «Доля сміливих любить»

Англійське прислів’я

Слухачів захоплювало все: герої, події, незвичні назви – Пагорб Підземної труби, Острів Скелета, Острів Скарбів.

Яскраво змальовуючи пригоди персонажів автор, розгортаючи сюжет роману, показує, що основна ідея твору - це перемога добра над злом. Перемагає не груба сила, не підступна хитрість і віроломна жорстокість Сільвера, що вселяє всім навколишнім непереборний страх, а сміливість слабкого, але впевненого у своїй правоті, ще не зіпсованого життям хлопчика Джима Хокінса. Для чесних романтиків, господаря «Іспаньоли» та його друзів, готовність до самопожертви, радість перемоги, відчуття вірності друзів стали ціннішими за багатство та золото Флінта. Справжнім скарбом виявляються людська доброта, вірність та дружба.

Р. Л. Стівенсон став визнаним дитячим письменником, пізніше ним були написані романи «Чорна стріла», «Викрадений», «Катріона».

До Стівенсону прийшла слава, але хвороба його загострювалася. У пошуках більше м'якого клімату він потрапив на тихоокеанські острови Самоа, де проживає останні чотири роки свого життя, 

оточений шанобливим ставленням аборигенів, що звали його почесним прізвиськом «Складач історій».

Електронні ресурси:

http://dovidka.biz.ua/ostriv-skarbiv-analiz/

http://dovidka.biz.ua/stivenson-ostriv-skarbiv-skorocheno/

http://ae-lib.org.ua/texts/stevenson__treasure_island__ua.htm

testsoch.info/ostriv-skarbiv-robert-lyuis-stivenson-xud

studynotes.com.ua/2013/02/peremoga-dobra-nad-zlom-u-romani-r-l-stivensona-ostriv-skarbiv/

//zl.kiev.ua/podorozh-do-ostrova-skarbiv-r-l-stivensona/

https://uk.wikipedia.org/wiki/