С и в а д а в н и н а
Історичне коріння землі решетилівської сягає в глибину тисячоліть. Свідченням цьому — зафіксовані археологами на території району поселення епохи неоліту, енеоліту та землеробських племен черняхівської культури, 15 скіфських та понад 50 ранньослов'янських курганів, 322 козацькі кургани XVI—XVIII ст. Із 1239 року решетилівські землі спустошили монголо-татари, в середині XIV ст. вони потрапили під владу Великого князя Литовського. Довгий час край знаходився у володінні князів Глинських. З часу Люблінської унії 1569 року він потрапляє під владу польських королів. З кінця XVI ― у першій половині XVII ст. територія сучасної Решетилівщини входила до складу Миргородського або Миргородсько-Полтавського староства Київського воєводства. У цей період почалася нова хвиля колонізації ― в основному українськими козаками та селянами-переселенцями з Правобережжя. Гартувалась тут сталь козацька. Світ дізнався про Решетилівку завдяки топографічній карті, складеній французьким інженером і картографом Гійоном Лева сером де Бопланом, вміщеній в його унікальній праці «Опис України», яка була опублікована у Франції в 1650 році. Засноване було містечко, як свідчать легенди і перекази, на початку XVII століття козаком-пластуном Решетилом, який мав тут свою пасіку. До початку Визвольної війни було воно власністю польського магната, корінного гетьмана Станіслава Конецпольського. Вперше в історичних літописах і джерелах згадується під 1638 роком, у зв’язку з селянсько-козацьким повстанням під проводом Якова Острянині.
На межі століть
За даними перепису 1900 року в містечку Решетилівка Решетилівської волості Полтавського повіту було дві сільські громади (общини): Решетилівська козача, до якої входили також козаки хуторів Гаркаві, Горбенки, Джепки, Дуськи, Семикози, Прокопівка, Хоруженки та Шкурупії,— всього 989 дворів, населення 6108 чоловік, з них чоловіків — 2786, жінок — 3322, і Решетилівська громада селян-власників (колишні кріпаки), до якої, крім селян самої Решетилівки, входили і колишні кріпаки навколишніх хуторів Вітки, Вовки, Дрягуни, Ісички, Карячки, Ганжі, Неїли, Новоселівка, Бортники, Засядьки, Блохи, Василенки, Коп'яки, Куцеволи, Підгоряни, Педьки, Пужаї, Тупкали, Тупкали на Валях (що означало «тупали на балах» — так називався хутір, заселений нащадками кріпаків-акторів В. С. Попова) та ін., де налічувалося 902 двори, 5812 тисяч чоловік населення, з них чоловіків — 2495, жінок — 3317.
Через революції і війни
В 1905 році створено Решетилівське споживче товариство, на кошти якого відкрито низку лавок-магазинів, організовано благодійницьку діяльність. Товариство опікувалося лікарнею, виділяло кошти для шкіл. Перша світова війна, яка вибухнула в серпні 1914 року, ще більше погіршила становище народу. Люди гинули на фронтах, поверталися додому каліками. Господарська розруха охопила село. Скоротилися посівні площі — як через нестачу робочих рук, так і через відсутність посівного матеріалу. Врожайність у повіті зменшилася. Ціни на продукти і товари першої необхідності зросли на 300—350 відсотків і у всій Полтавській губернії, селяни Решетилівщини вимагали «справедливого» перерозподілу і припинення кривавої бійні. (До речі, село Шилівка стало чи не єдиним населеним пунктом України, жителі якого на власні кошти збудували і 1 травня 1919 р. урочисто відкрили пам'ятник землякам - жертвам російсько-японської та першої світової воєн). В березні 1917 року після одержання звістки про падіння самодержавства в Решетилівці з представників земства та кооператорів створили волосний громадський комітет, який і став місцевим органом Тимчасового уряду. Але для селян зміна влади пройшла майже непомітно. В. Г. Короленко про ці події писав: «Десь далеко шумить гроза, у столицях ллється кров... А у нас тут повний спокій. Ні ентузіазму, ні піднесення. Очікування»...
