С и в а  д а в н и н а

Історичне коріння землі решетилівської сягає в глибину тисячоліть. Свідченням цьому — зафіксовані археологами на території району поселення епохи неоліту, енеоліту та землеробських племен черняхівської культури, 15 скіфських та понад 50 ранньослов'янських курганів, 322 козацькі кургани XVIXVIII ст. І 1239 року решетилівські землі спустошили монголо-татари, в середині XIV ст. вони потрапили під владу Великого князя Литовського. Довгий час край знаходився у володінні князів Глинських. З часу Люблінської унії 1569 року він потрапляє під владу польських королів. З кінця XVIу першій половині XVII ст. територія сучасної Решетилівщина входила до складу Миргородського або Миргородсько-Полтавського староства Київського воєводства. У цей період почалася нова хвиля колонізації ― в основному українськими козаками та селянами-переселенцями з Правобережжя. Гартувалась тут сталь козацька. Світ дізнався про Решетилівку завдяки топографічній карті, складеній французьким інженером і картографом Гійоном Лева сером де Бопланом, вміщеній в його унікальній праці «Опис України», яка була опублікована у Франції в 1650 році. Засноване було містечко, як свідчать легенди і перекази, на початку XVII століття козаком-пластуном Решетило, який мав тут свою пасіку. До початку Визвольної війни було воно власністю польського магната, корінного гетьмана Станіслава Конецпольського. Вперше в історичних літописах і джерелах згадується під 1638 роком, у зв’язку з селянсько-козацьким повстанням під проводом Якова Острянині.

На межі століть

За даними перепису 1900 року в містечку Решетилівка Решетилівської волості Полтавського повіту було дві сільські громади (общини): Решетилівська козача, до якої входили також козаки хуторів Гаркаві, Горбенки, Джепки, Дуськи, Семикози, Прокопівка, Хоруженки та Шку-рупії,— всього 989 дворів, населення 6108 чоловік, з них чоловіків — 2786, жінок — 3322, і Решетилівська громада селян-власників (колишні кріпаки), до якої, крім селян самої Решетилівки, входили і колишні кріпаки навколишніх хуторів Вітки, Вовки, Дрягуни, Ісички, Карячки, Ганжі, Неїли, Новоселівка, Бортники, Засядьки, Блохи, Василенки, Коп'яки, Куцеволи, Підгоряни, Педьки, Пужаї, Тупкали, Тупкали на Валях (що означало «тупали на балах» — так називався хутір, заселений нащадками кріпаків-акторів В. С. Попова) та ін., де налічувалося 902 двори, 5812 тисяч чоловік населення, з них чоловіків — 2495, жінок — 3317.

Через революції і війни

В 1905 році створено Решетилівське споживче товариство, на кошти якого відкрито низку лавок-магазинів, організовано благодійницьку діяльність. Товариство опікувалося лікарнею, виділяло кошти для шкіл. Перша світова війна, яка вибухнула в серпні 1914 року, ще більше погіршила становище народу. Люди гинули на фронтах, поверталися додому каліками. Господарська розруха охопила село. Скоротилися посівні площі — як через нестачу робочих рук, так і через відсутність посівного матеріалу. Врожайність у повіті зменшилася. Ціни на продукти і товари першої необхідності зросли на 300—350 відсотків і у всій Полтавській губернії, селяни Решетилівщини вимагали «справедливого» перерозподілу і припинення кривавої бійні. (До речі, село Шилівка стало чи не єдиним населеним пунктом України, жителі якого на власні кошти збудували і 1 травня 1919 р. урочисто відкрили пам'ятник землякам - жертвам російсько-японської та першої світової воєн). В березні 1917 року після одержання звістки про падіння самодержавства в Решетилівці з представників земства та кооператорів створили волосний громадський комітет, який і став місцевим органом Тимчасового уряду. Але для селян зміна влади пройшла майже непомітно. В. Г. Короленко про ці події писав: «Десь далеко шумить гроза, у столицях ллється кров... А у нас тут повний спокій. Ні ентузіазму, ні піднесення. Очікування».

1,2