Почесні громадяни Решетилівщини

Гальченко Іван Васильович

І. В. Гальченко – вчитель вчителів, Заслужений працівник освіти. Природна обдарованість та шляхетність, грунтовна освіта, широка ерудиція, відчуття часу, постійне самонавчання дають змогу Івану Васильовичу тримати високу планку керівника, депутата обласної ради, голови постійної комісії з питань освіти, науки, молодіжної політики, спорту та культури.

Іван Васильович Гальченко народився в 1947 році. Мати, Ганна Василівна – проста, щира людяна жінка-селянка з нелегкою долею. Батько, Василь Сергійович, прийшовши з фронту, разом з односельцями піднімав з руїн спалене гітлерівцями село. Багато літ він стояв біля ковальських міхів, був майстром на всі руки. Коси, сапи, інший реманент виготовляв уміло. Сім’я Гальченок, як і багато інших калениківських родин, була роботяща з діда-прадіда. Відзначалася сумлінням, на якій би ділянці колгоспного виробництва не трудилася. Все життя для них колективні справи – таке ж домашнє, особисте діло, як турбота про добробут у господі. Це передали й синові…

Самостійність у Івана проявилася рано. Сам записався до першого класу. По сусідству жив учитель Іван Васильович Піхуля, який і зацікавив хлопця шкільним життям. Тож  перед першим вереснем Ваня наполіг: «Іду вчитись…». Хлопця вабили точні науки – математика, фізика. Він був сильним учнем, виділявся й організаторськими здібностями, веселістю, любив спорт…

Щоранку за кілька кілометрів в старші класи у Сухорабівську школу герой нашої розповіді поспішав на велосипеді, коли пішки, а як засніжить – на лижах. На уроках продовжував все схоплювати  «на льоту». Все більше захоплювався точними науками. Після закінчення школи Іван продовжує навчання в Полтавському педінституті ім. В. Г. Короленка на фізико-математичному факультеті, де глибше вивчає математику і фізику, пізнає найточніші деталі педагогічного процесу, його глибинні джерела – духовний світ учня. В той же час він активний учасник різних спортивних змагань, конкурсів. Велосипедний став для хлопця основним видом спорту, він виконав норматив майстра спорту СРСР.

Одночасно з велоспортом брав участь у сільській футбольній команді, яка неодноразово займала призові місця. Небайдужий і нині до спорту. Ось уже кілька років підряд у Калениках проводяться футбольні матчі сільських команд на приз відомого земляка.

Цінність зерна визначається його поживністю, людські цінності – тою користю, яку може принести кожен з нас оточуючим, рідній місцевості, країні. Всі, хто знає Івана Васильовича чи просто як людину, чи фахівця, говорять, що він вміє цінувати дружбу, самовіддано допомагати землякам, його поради завжди відсвічують мудрістю, без нав’язування своєї думки.

«Учитель – майстер життя» - кажуть у народі. А щоб бути справжнім учителем і хорошим організатором, треба мати талант від Бога. Таким талантом в повній мірі володіє Іван Васильович. У колег він цінує організованість, творчість, самостійність, гнучкість мислення. До прийняття рішень ставиться розсудливо і вдумливо. Йому притаманні наполегливість, принциповість, вимогливість до себе та підлеглих, людяність, високий професіоналізм, компетентність. Він уміє згуртувати навколо себе однодумців, які працюють як одна команда. Мабуть, в цьому і полягає педагогічна творчість керівництва І. В. Гальченка.

На посаді директора Кременчуцького педучилища Іван Васильович чимало зробив для розвитку матеріально-технічної бази цього навчального закладу. Тут не лише все заохочує до знань, а є можливість реалізувати свої мистецькі захоплення, займатися спортом. Для студентів створено чудову соціально-побутову інфраструктуру.

Вони поважають свого директора і викладача за справедливість, тактовність, порядність, вміння вислухати, зрозуміти, за цікаве викладання предмета. Всі помисли І. В. Гальченка спрямовані на те, щоб підготувати юне покоління до самостійного життя у складному світі ринкових відносин.

«Подвижник і ентузіаст, людина розумна і талановита. Саме завдяки таким людям освітянська нива Полтавщини колоситься, школа живе, діє, розправляє крила», - так оцінює нашого земляка в своїй книзі «Нема в житті напівціни…» його однокурсник і побратим по духу Іван Охріменко.

Безмежна синівська любов Івана Васильовича до рідного краю, односельчан, рідні є взірцевою. Надійністю, професіоналізмом, відданістю своїй малій батьківщині він здобув любов та великий авторитет серед земляків. Секрет його сили в тому, що він творить світ навколо себе і себе в цьому світі своєю любов’ю до людей, знаннями, працею. Іван Васильович радіє життю, незважаючи ні на які обставини, не опускаючи рук, він вірить в себе, в своїх колег, своїх земляків, стаючи необхідним для інших.

Решетилівці гордяться своїм земляком. Йому заслужено присвоєно звання «Почесний громадянин Решетилівського району».