Боровенський Іван Григорович

 

«Людина-легенда – Іван Боровенський»

Без гучних прожив він декларацій,

А в душі поезія цвіла!

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

М.Рильський

   Першим звання «Почесний громадянин Решетилівського району» удостоєний Іван Григорович Боровенський – керівник Решетилівщини впродовж 20-ти літ. Він увійшов в історію нашого краю, як ініціатор і сподвижник небаченої соціальної відбудови населених пунктів. За його керівництва район досяг найвизначніших успіхів у економічному розвитку.

      Чим далі відходить в історію час, коли був поруч з нами І. Г. Боровенський, тим яскравіше усвідомлюємо ми значення цієї людини в Решетилівській історії. Те, що встиг за свій вік цей керівник і організатор, досі вражає уяву сучасників. Зроблене ним варте не одного людського життя.

   Очоливши наш район у 1983 році, Іван Григорович Боровенський задався високою метою – вдихнути нове життя в занепадаючі села, принести в населені пункти блага цивілізації, підняти з небуття цілі «неперспективні» села і за рахунок цього поліпшити складну демографічну ситуацію, вивести на вищий рівень виробництво. Це йому з успіхом вдалося зробити за короткий історичний термін.

      Іван Григорович «горів» ідеєю відродження району, вважав це своїм обов’язком і на такі підходи націлював своїх соратників та помічників. Інтереси краю для нього були над усе, за них він був готовий воювати будь з ким, незалежно від рангу, як кажуть, «до петлиць». При цьому був великим стратегом, мав сильне логічне мислення, бачив наперед. Це тільки він міг змінити трасу проходження союзного магістрального газопроводу в потрібному для Решетилівщини напрямку і в умовах жорсткої партійної дисципліни змусити неприступний Мінгазпром СРСР «розкошелитись» на небачені витрати на користь району – будувати багатоквартирне житло в райцентрі, дитсад, енергетичні потужності, очисні, водовідвід із водозабором, інше. Цей фактор відкрив можливості для оперативної і масштабної газифікації району. Наш край першим на Полтавщині був повністю газифікований. Один лише штрих: у 1989 році по території Решетилівщини проклали 211 км газопроводів, тоді як у всій Полтавській області – 265.

     Все це штрихи великих справ, адресовані Решетилівським людям у період керівництва І. Боровенського. Немає в районі жодного підприємства, організації, служби, яким би він не надав конкретної допомоги, не підтримав, не порадив. 

       Народився він 26 листопада 1939 року в с. Перелуг Охтирського району Сумської області. Страшними і тяжкими для усіх були повоєнні роки, які водночас стали і школою життя для таких, як Іван. Його дитинство опалила війна чорними вітрами. Зростав у ті часи, коли гули окупаційні жорна, мозолились від непосильної праці жіночі руки, безуміли від горя над фронтовими похоронками матері. Скупе на ласку було те дитинство. Початкову школу він закінчив у рідному селі, а «семирічку» - в с. Шингури Кобеляцького району, куди сім’я Боровенських переїхала на постійне місце проживання в 1950 році.

       Після закінчення школи Іван працював в місцевому радгоспі, навчався в Миргородській школі механізації сільського господарства, служив в лавах Радянської Армії…

    Школа робітничої молоді в 60-роки – це одна із гілок становлення людини майбутнього. Обробляючи вдень колгоспні поля на тракторі, завідуючи механічним складом радгоспу «Передовик», Іван Григорович паралельно навчався  і отримав атестат про закінчення вечірньої школи робітничої молоді. Беручи до уваги завзяття, наполегливість юнака, керівництво господарства направляє його на стаціонарне навчання до Полтавської міжобласної школи керівних кадрів за фахом «Агроном-організатор». У 1972 році без відриву від виробництва І. Боровенський  закінчує Полтавський сільськогосподарський інститут за спеціальністю агроном.

     Наступним етапом його становлення, як керівника, була робота в партійних органах. Івану Григоровичу були притаманні толерантність, виваженість, розсудливість у прийнятті рішень, далекоглядність. У роботу поринув з головою. Все, за що брався, завжди доводив до завершення.

   Після закінчення Вищої Партійної Школи (ВПШ), І. Боровенський у березні 1980-го року прибув у Решетилівку на посаду другого секретаря райкому партії. З квітня 1983 року заслужено стає першим секретарем.

     Спадщину прийняв незавидну. Найбільш проблемним сектором була сільськогосподарська галузь. Село початку 80-х потребувало неабиякої уваги з боку держави, керівництва району. Іван Григорович задався високою і в той же час надзвичайно складною метою: припинити в районі негативні демографічні тенденції, які були на той час. Пізніше він пригадував: «Ця ідея була викликана самим життям і глибоким аналізом ситуації, що склалася. Ми в своїх задумах поставили на перший план людину, створення для неї достойних умов проживання на селі. Потягши за цей ланцюг, мусили зрушити все інше. Адже будуть облаштовані люди – запрацює і виробництво…».

       1985 рік – кульмінаційний у перетвореннях на Решетилівщині. Уособленням відроджених сіл стали Кукобівка, Пащенки, Ганжі. Зокрема в Кукобівці тільки за один рік спорудили 30 будинків.

     Перша обласна науково-практична конференція, яка проходила восени 1985 року, - історична подія в житті району і зоряний час у біографії Івана Григоровича Боровенського. Цифри, що звучали на конференції, сьогодні можуть здатися просто фантастичними для тих, хто має справу з будівництвом у теперішню добу. За 1984 рік і 8 місяців 1985-го в районі було споруджено 570 житлових будинків, 17 дошкільних закладів, 10 шкіл, 12 магазинів, 27 гуртожитків, 3 будинки культури, прокладено 49 кілометрів газових мереж і газифіковано 757 квартир, збудовано та відремонтовано майже 100 кілометрів доріг з твердим покриттям.

      Помітною віхою в розбудові селища стало будівництво СПТУ № 52 (нині аграрний ліцей ім. І. Г. Боровенського). Приведемо Вам фрагмент статті, опублікованої у газеті «Правда» 20 червня 1988 року:

      «…Ось і з училищем затіяв він, ні дати ні узяти, справжній соціально-економічний детектив. Спочатку в районі припинили всякі розмови про училище – вели мову тільки про філіал (розкопали папір, який філіали будувати дозволяє). Потихеньку готували документацію – як на прибудову до…неіснуючої школи. Нарешті прийшов день, коли збори районного активу прийняли рішення, яке довго потім в деяких кабінетах іменували «самою справжньою авантюрою»: новосілля училища провести 31 грудня, до якого залишалося рівно сто діб. Саме «діб», оскільки робота йшла вдень і вночі, в дощ і в холоднечу. Вночі будівництво освітлювали прожекторами, грілися у вагончиках, сюди ж доставляли гарячу їжу. У роботі брали участь не тільки професійні будівельники, але і колгоспні бригади, швачки і побутовики, медики і продавці…

 

       Училище вийшло на славу: учбовий корпус, актовий зал, гуртожиток, спортзал, їдальня, тир, бібліотека, дискотека…І через дві весни дав про себе знати результат: якщо раніше в посівну з ладу виходило до 60 відсотків тракторів, то цього року в простої було всього 13 машин. «Авантюра» обіцяє обернутися реальною надбавкою урожаїв. Ось і думай, на чому економити,а на що витрачатися…».

       Тепер до вашої уваги пропонуємо відгуки соратників і друзів І. Г. Боровенського про період роботи з ним.

      «Для нього особисто робота по 16-18 годин на добу без вихідних входило у норму життя. Світло в його робочому кабінеті гасло далеко за північ. Дивлячись на його завзятість, хотілося працювати»(Г. В. Крикливець).

     «Всі знають як багато працював Іван Григорович, як жорстко вимагав результатів від своїх підлеглих в умовах розбудови району. Якось, чергуючи в райкомі, я був викликаний ним у робочий кабінет в годину ночі. Він, весь занурений  у якісь таблиці, запропонував мені, як економісту, подивитися і виділити плюси та мінуси виконання різних планів. А я натомість сказав: «Іване Григоровичу, вибачайте, але як голова райкому профспілки я повинен захищати і оберігати здоров’я працівників. Друга година ночі, а ви, бачу, й не збираєтесь іти додому, до дружини і дітей…». Він усміхнувся, подивився гостренько на мене як добрий психолог і сказав: «Гаразд, якщо профспілка так говорить, то треба слухатись…». Запалив цигарку, потиснув мені руку і пішов додому  серед темної ночі…»

                                                                                                                                                                                                        М. Я. Нечитайло.

      «Решетилівці, можливо, пам’ятають, як 1988-го після великого дощу в одному з колгоспів загинула група телят. Звиайно, велике горе, економічні збитки. Але, погодьмося, прямої вини першого секретаря райкому партії немає. Одначе  один із тодішніх обласних партійних «керманичів» вживав у телефонній розмові таку ненормативну  лексику на адресу Івана  Григоровича, що червоніла телефонна слухавка. На закінчення цей «вождик» сумував, що нині не 1937-ий рік. Хіба міг він після такого випадку порушувати клопотання про нагородження «гвинтика» Боровенського, яким той видався партійному «бонзі», в честь його 50-річчя, яке відзначалося 1989 року? Хоча правда була на боці Івана Григоровича, про що свідчить одна із статей, написаних, очевидно, помічниками «вождика», бо сам він нічого й ніколи не писав. Хоча статтю за його все-таки підписом незабаром опублікували в «Комуністі України». У ній говорилося багато добрих слів на адресу трудівників району та їх партійного ватажка.

       А скільки було тих, кому не подобалася  правда Івана Григоровича на захист Решетилівського району! Проте вони  «рулили» , спрямовуючи економіку і культуру в прірву. А отримати нагороду в обхід «вождів» було неможливо. Не кращою ситуація виявилася і в незалежній Україні. Ось чому, імовірно, І. Г. Боровенський і залишився без державних нагород»(В. О. Пащенко).

  Рішенням Решетилівської районної ради від 25 грудня 2003 року Івану Григоровичу Боровенському присвоєно звання Почесний громадянин Решетилівського району.

      Його трудовий шлях не устелений квітами, не вимощений килимами. По-різному до нього ставились підлеглі йому керівники. І тільки велика його терпимість допомагала долати негаразди, зберегти людяність, врівноваженість, щоб використати все це для служіння людям. Незалежно від обставин, він ніколи не відвертався від них. Тож і заслужив велику повагу, авторитет, шану.   

Іван Григорович Боровенський прожив щасливе життя, наповнене глибоким змістом, насичене плідною працею і сповнене вагомих здобутків. Іван Григорович пішов за обрій життя 28 грудня 2008 року. 

     Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 року Решетилівському професійному аграрному ліцею присвоєно ім'я І.Г.Боровенського.  В цьому закладі створено куточок пам'яті, матеріали в ньому розповідають про життя та величну працю славного і мудрого керманича району Івана Григоровича,  ліцеїсти зняли про нього короткометражний документальний фільм "А роки летять ..." . Вийшла зворушлива книга-нарис "Життя -  як факел".

Пам'ять про І.Г.Боровенського не згасне в серцях вдячних земляків.