Решетилівська центральна районна бібліотека
Вовк Хведір Кіндратович
(17 березня 1847 – 29 червня 1918)
Етнограф, антрополог, археолог
(методична закладка)
2017 рік
Хведір Кіндратович Вовк (1847—1918) — антрополог, етнограф і археолог — належав до плеяди найвизначніших особистостей України другої половини XIX — початку XX ст. Хведір Вовк своїми дослідженнями розвінчував вигадки російських імперських істориків, котрі лукаво доводили, що Україна — це усього лиш «юг Россії», її «окраіна», й заперечували існування українського народу, його мови, культури. У своїх працях з археології, антропології та етнографії, зокрема вміщених у книжці «Студії з української етнографії та антропології»,
вчений переконливо доводить, що українці — окремий, відмінний від сусідніх слов’янських народів, антропологічний тип, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Дослідження Хведора Вовка стають безцінним джерелом пізнання минулого нашого народу.
Завдяки Х.К. Вовку українська археологія та етнографія початку XX століття піднялася на один щабель з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками того часу.
Народився Хведір Вовк 1847 р. в селі Крячківцях Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив із старовинного козацького роду. По закінченні Ніжинської гімназії, вступив до Новоросійського університету в Одесі, затим перейшов до Київського університету ім. св. Володимира на природничий відділ.
Саме на той час припадає активна участь Вовка в діяльності Київської Громади, що відіграла значну роль в українському національно - визвольному русі. Хведір Вовк брав участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.
Частина громадівців у зв'язку з репресіями емігрувала за кордон. Хведір Вовк змушений був залишити Київ нелегально, оскільки йому загрожувало досить суворе покарання за спробу переправити в Україну підпільну друкарню. Так почалася важка й тривала одіссея вченого в Європі. 1879 р.: подорожує по Болгарії, знайомиться з численними етнографічними та археологічними колекціями в музеях Відня, Рима, Неаполя, Флоренції, Берна, Женеви, Цюріха, Парижа.
У 1887 р. Хведір Вовк оселяється в Парижі — тогочасній столиці антропологічної науки. Хведір Кіндратович бере на себе важку місію зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки. Х.Вовк починає у французьких виданнях друкувати досить численні розвідки, в яких знайомить Західну Європу з видатнішими знахідками нашої землі і освітлює їх з точки зору західноєвропейської науки.
У 1903 р. Вовкові вдалося вперше після тривалої перерви побувати в Україні. На запрошення Наукового товариства імені Тараса Шевченка, зокрема його голови Михайла Грушевського, він приїхав улітку до Львова і разом зі своїми послідовниками здійснив кілька експедицій на території Галичиии, Буковини та Закарпаття й виклав їх матеріали в окремій праці.
В січні 1906 р. Х.К.Вовк, після двадцятишестирічної вимушеної еміграції, повертається в Петербург, де читає лекції з антропології у Вищій школі П. Ф. Лесгафта, Петербурзькому університеті на кафедрі географії та етнографії. Водночас він організував український розділ експозиції Етнографічного розділу Російського музею в Петербурзі.
У 1908 р. Хведір Вовк став членом Українського наукового товариства у Києві. Саме тоді він здійснив сенсаційне відкриття пізньопалеолітичної стоянки біля села Мізин на Чернігівщині, де знайшов шедеври мистецтва кам’яної доби — ідоли та стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин, браслети, оздоблені геометричним орнаментом, жіночі прикраси з бивнів мамонта, намистини з черепашок та ін.
Хведір Вовк працював також у галузі історії літератури, архітектури, мистецтва, публіцистики, написав дослідження про український орнамент, дерев’яні церкви.
В 1917 р. уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх діячів української науки й культури, які свого часу змушені були залишити Батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взяти участь у розбудові національної держави. Серед них був і Хведір Вовк, якому запропонували посаду професора Київського університету на кафедрі географії та антропології. Та по дорозі з ним трапився трагічний випадок, наглий і загадковий. Хведір Кіндратович раптом захворів на нежить і помер. Поховано його в білоруському місті Жлобині.
